Page 468 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

лінський СРСР не мав жодного стосунку до цього міфу. Підпорядкування осо-
бистості й цілих соціальних верств інтересам влади досягло небаченого раніше
рівня. За ступенем брутальності й цинічності правил, що панували на теренах
СРСР (маємо на увазі реальні закони соціального співжиття, а не формальні кон-
ституційні і правові симулякри), передусім на величезних просторах ГУЛАГу,
радянська держава могла сміливо змагатися за першість із рабовласницькими ан-
клавами. Причому табірна система була не антитезою, а зліпком довколишньої
реальності. Різниця полягала лише в тому, що в ГУЛАГу всі властиві радянській
системі «принади» існували в очищеному від флеру радянської риторики / про-
паганди вигляді.
Гортаючи незчисленні сторінки справ репресованих, варто прислухатися до
думки одного з найавторитетніших дослідників російського виміру масових біль-
шовицьких репресій Анатолія Разумова. Він цілком обґрунтовано наголошує —
не слід забувати, що репресії були надзвичайно брутальними не лише впродовж
нестримного цунамі 1937—1938 рр., вони були такими від початку. Жорстокість
виконання смертних присудів сама по собі була віддзеркаленням глибинних зсу-
вів у соціальному й ментальному підмурку суспільства. Спеціалісти, які брали
участь в ексгумаціях місць масових поховань, знають, що припис «розстріл» да-
леко не завжди означав сáме розстріл: людей і живими закопували, і в шахти ски-
70
дали, і палицями добивали . Отже, йдеться не про страти, а про масові вбивства.
Втім, подальша доля засуджених за другою категорією часто виявлялася не
набагато щасливішою за долю вбитих одразу. Значна частина ув’язнених не ви-
тримувала знущань і помирала ще в тюрмах НКВС. Така доля спіткала, зокрема,
академіка Миколу Вавилова. В 1943 р. всесвітньо відомий вчений помер від пе-
лагри — хвороби, спричиненої крайнім виснаженням, — у саратовській тюрмі.
Цей найбільш відомий завдяки постаті жертви випадок був пересічним явищем.
На пелагру у важкій формі страждала переважна більшість в’язнів ГУЛАГу, зали-
шаючись назавжди інвалідами. Цим станом, який згубно позначався також і на
психіці, зумовлювалися й випадки трупо- та людожерства у таборах і на етапах.
Навіть поверховий аналіз подій Великого терору приводить до невтішного
висновку про те, що суспільство й особистість у той час стали жертвою винят-
кового за своїми цинізмом і жорстокістю акту зґвалтування. На жаль, той свій
вдалий досвід приниження суспільства та людини радянська держава викорис-
товувала, хоча й не в такій одіозній формі, неодноразово і не лише у власних дер-
жавних кордонах.
«Чистка чистильників». Терор пішов на спад у другій половині листопада
1938 р., коли було ліквідовано так звані судові трійки і відбулося декларативне
повернення до норм ведення слідства. Масові розстріли зненацька припинили-
ся — як у таборах, так і по всій країні. Постанова РНК СРСР та ЦК ВКП(б)
«Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства» (17 листопада 1938 р.)
70 Разумов А. «В XX веке с нами произошло нечто ужасное». Росбалт. 2014. 6 декабря.
URL: https://www.rosbalt.ru/piter/2014/12/06/1345506.html (дата звернення: 20.11.2020).
406