Page 473 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

Втім, давно існує, а віднедавна й відновлює свої позиції, історіографічний
83
табір, представники якого, подібно до Олега Мозохіна , виступають проти так
званої «криміналізації органів державної безпеки», оскільки ті нібито отримали
«позасудові повноваження» від вищих законодавчих органів влади (мається на
увазі, певно, політбюро ЦК ВКП(б)), отже, були лише виконавцями. Фактично
йдеться про моральну реабілітацію виконавців на підставі аргументу, що терор
84
був передусім відповіддю на внутрішні та зовнішні виклики.
Поза смисловою рамкою розмірковувань неосталіністів залишається та обста-
вина, що переважна більшість цих «викликів» була витвором хворої уяви більшо-
вицького проводу, схибленого на ідеї комуністичної утопії, її поширенні у світі та
збереженні персональної влади. Не менш уразливим, на наш погляд, є виправдуван-
ня дій НКВС підпорядкованістю наказам, які своєю чергою не подаються як зло-
чинні, а пояснюються особистісними характеристиками вождя та його соратників.
На часі також перегляд хрущовського трактування парадигми більшовиць-
кого терору загалом і Великого терору зокрема. Часткове засудження сталінізму,
яке провело вододіл між «органами» та партією / державою і суспільством, як
цілком слушно зазначає М. Юнге, спростовують масові джерела, які свідчать, що
«“карателі” були невід’ємною частиною і продуктом радянського суспільства, а
85
їхні уявлення і напрям думок відповідав ідеології і мотивам державної влади» .
Віддаючи належне тезі авторитетного дослідника (в цьому, власне, виявляється
універсальність масових державних репресивних практик), слід, однак, наголо-
сити: впродовж першого радянського десятиріччя навряд чи правильно назива-
ти виконавців «продуктом» саме радянського суспільства. Адже в той час воно
лише стало на шлях формування. Стосовно першого кривавого десятиріччя біль-
шовицького терору вочевидь варто говорити про осіб, які сформувалися в ціл-
ком іншій світоглядній та ціннісній (маргінальній) реальності порівняно з тра-
диційними спільнотами імперії Романових та низки європейських країн. Саме
сформовані в ідеологічному андеграунді тогочасних традиційних суспільств ост-
рівці радикалізму згодом стали големами нової ідеократії.
Позірна кальковість, алгоритмічна подібність справ невинних жертв і «по-
караних карателів» лише підтверджує, що саме владний клас СРСР та його ідео-
логія генерували терор як єдиний інструмент самозбереження.
Розмірковуючи над причинами «беріївської відлиги», Андрій Савін та
86
Олексій Тепляков бачать іх в намаганні відновити «порушену рівновагу» між
83 Мозохин О.Б. Право на репрессии. Внесудебные полномочия органов государственной
безопасности. 1918—1953. Москва, 2006.
84 За М. Юнге, «легітимною реакцією». (Юнге М. Историография, методы и источни-
ковая база. Чекисты на скамье подсудимых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 17.)
85 Юнге М. Историография, методы и источниковая база. Чекисты на скамье подсуди-
мых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 24.
86 Савин А., Тепляков А. «Чистка чистильщиков» как инструмент дисциплинирования
НКВД. Сотрудники УНКВД по Одесской области на скамье подсудимых, 1939—1943 гг.
Чекисты на скамье подсудимых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 298.
411