Page 472 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

гічних узагальнень, унеможливлюються як унаслідок непоправних джерельних
втрат (зокрема, через здійснений свого часу архівоцид у республіках СРСР), так
і з огляду на недоступність низки джерел з архівів, які досі контролює Кремль.
Не менш актуальним залишається визначення специфіки застосування терорис-
тичних практик стосовно України, тобто, простими словами, пошук відповіді на
питання: була вона своєрідним «Радянським Союзом у мініатюрі» чи постраж-
дала більше за решту колишніх радянських республік. Відповісти на нього можна
буде лише після глибокого вивчення комплексу архівів спецслужб, як загально-
союзних, так і республіканських, та їх компаративного аналізу. Нині доводиться
спиратися лише на відомості про частку етнічних українців та вихідців з УСРР/
УРСР у загальній масі репресованих.
На тлі універсальних у межах СРСР проявів Великого терору, таких як осо-
блива жорстокість катувань скинутих з п’єдесталів колишніх вождів та пере-
важно формальний, «канцелярський» підхід до справ пересічних громадян,
приречених на знищення за спущеними згори рознарядками масова фальсифі-
кація справ; колосальні масштаби терору, спричинений ними своєрідний стан
афекту у виконавців і дивовижний спокій на найвищому рівні (скажімо, підпи-
си Й. Сталіна та решти членів політбюро стоять під списками з понад 40 тис.
прізвищ; індивідуальні примітки «вождя народів» засвідчують, що вони не під-
79
писувалися суто механічно ), не викликають сумніву провідна роль НКВС у
здійсненні й керівна роль політбюро ЦК ВКП(б) в ініціюванні та ідеологічному
супроводженні Великого терору. Якщо роль і мотивація Кремля в терорі обросла
потужним історіографічним шаром, що почав формуватися синхронно з відпо-
80
відними подіями (вагому роль у цьому відіграв уже Л. Троцький ), то системне
широке дослідження мотивацій «виконавців» розпочалося відносно недавно.
Саме воно дозволить істотно поглибити уявлення про універсальні механізми
терористичних практик, на які виявилося таким багатим ХХ сторіччя, та їх на-
ціональні особливості.
З огляду на відсутність лінгвістичного відповідника німецькому терміну
«Tater» М. Юнге пропонує використовувати слово «каратель» для означення
співробітників державних каральних органів, які брали безпосередню участь у
81
репресіях . Дослідник підкреслює, що «юридично малоосвічені кадри держбез-
пеки виконували роль слідчих, суддів і катів. Це означало для них велику свободу,
що залишала багато місця для авторитарного мислення, садизму, кар’єризму, осо-
бистого свавілля і маніпуляцій на всіх рівнях поза ефективним контролем згори.
Однак ця ж обставина привела деяких з них на лаву підсудних» .
82

79 Юнге М. Историография, методы и источниковая база. Чекисты на скамье подсуди-
мых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 13.
80 Див., зокрема, працю Льва Троцкого «Сталинизм и большевизм» (1937).
81 Юнге М. Историография, методы и источниковая база. Чекисты на скамье подсуди-
мых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 15.
82 Там само.
410