Page 457 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 457

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

          «сиротами»), що не досягли 15-річного віку, мали відправлятися до дитбудин-
          ків поза межами великих, приморських та прикордонних міст.
              З  окресленими завданнями місцеві  чекісти мали впоратися до 25  жовтня
          1937 р. Відповідно до оперативного наказу НКВС СРСР № 00486 (15 серпня
          1937 р.), до двадцятиріччя більшовицького перевороту вузлові об’єкти «Країни
          рад» мали бути очищені від потенційних та уявних ворогів радянського ладу.
          Варто звернути увагу на скрупульозність чергової соціальної чистки: на сім’ї «во-
          рогів народу» збирався пакет документів, які характеризували засудженого го-
          лову родини, поіменний список членів родини, включно з утриманцями, окремі
          довідки на дітей молодшого віку і старших за 15 років, які вважалися апріорі со-
          ціально небезпечними і схильними до антирадянських дій. Арешту підлягали як
          офіційні дружини, так і співмешканки, а також розлучені — за умови, якщо вони
          підтримували зв’язок з колишнім чоловіком. Виняток, згідно з наказом НКВС
          СРСР, становили лише дружини, які доносили на своїх благовірних. Тимчасово
          відкладався арешт важкохворих та вагітних. Породіль відправляли до таборів од-
          разу після пологів (для цього в таборах було створено спеціальні ясла, смертність
          у яких перевищувала всі мислимі межі). Система так званих оперативних облі-
             47
          ків   уможливлювала виконання рознарядок у все зростаючих обсягах. З квітня
          1938 р., коли оперативних агентурних матеріалів уже катастрофічно бракувало,
          в хід пішли документи партійних організацій, які фіксували вихідців з інших по-
          літичних партій.
              Вакханалія терору слідчих груп і трійок розгорнулася передусім у великих
          промислових центрах, що вважалися стратегічними, портових містах та прикор-
          донній смузі, а також у місцях концентрації потенційної «п’ятої колони» — ет-
          нічних меншин. Тож епіцентрами чекістського погрому стали, зокрема, Донбас,
          Придніпровський економічний район, найбільший чорноморський порт і п’яте
          за розміром місто Одеса та всі національні райони. Ентузіазм чекістських бригад
          відчутно стимулювала та частина наказу, де йшлося про конфіскацію майна, крім
          особистих речей, деяких предметів одягу та взуття. Під час арешту в родин «во-
          рогів народу» відбирали / конфісковували все нажите добро. Частина його (слід
          вважати, істотна) не протоколювалася, а йшла в кишені вчорашніх сільських
          хлопців, яким просто мову відбирало від вигляду дорогих речей, коштовностей і
          небачених закордонних «цяцьок» новопосталої радянської олігархії.
              Дружини радянсько-партійних бонз поповнили контингент низки спеці-
          альних таборів, найбільш печально відомим серед яких став АЛЖИР (абревіа-
          тура від рос. Акмолинский лагерь жен изменников Родины). Нічого дивного у
          ставленні Й. Сталіна й розбудованої ним системи до дружин колишніх сорат-

              47  Систему особливих секретних обліків було створено вже на початку 1920-х років.
          Списки складалися відповідно до розширеної анкети з численними відомостями про під-
          данство, партійність, перебування за кордоном, діяльність у 1917—1920 рр., рекомендації
          на роботу та ін. Списки складалися і на тих, кого брали на роботу, і на тих, хто звільнявся.
          Врешті всі працівники підприємств та установ опинилися під чекістським «ковпаком».
                                              395
   452   453   454   455   456   457   458   459   460   461   462