Page 453 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

Загалом з 1 червня 1937 р. по 10 січня 1938 р. в Україні відбулося 72 пока-
зових процесів, на яких було засуджено 399 осіб: 238 — до розстрілу, 161 — до
10 років ув’язнення. Переважну більшість «процесів», що мали виразне пропа-
гандистсько-виховне спрямування, становили судилища над господарниками, на
яких переклали відповідальність за тяжке матеріально-технічне становище труда-
рів «Країни рад», передусім хронічне недоїдання. Основна частка репресованих
пройшла повз увагу пересічного радянського обивателя: люди просто зникали
без пояснень і «без права листування», причини їхнього засудження залишалися
невідомими навіть для родичів. Однак «виховний» вплив таких «віртуальних»
покарань був колосальним. Власне, попри абсолютну відсутність відомостей про
репресивну діяльність більшовицько-чекістського тандему в засобах масової ін-
формації, репресії впродовж понад двох років виступали основною темою всіх
партійних, комсомольських і піонерських зборів, зборів трудових колективів
і безкінечних політінформацій. Про них нишком перешіптувалися, але згодом
припинили — це було небезпечно для життя. Кілька років життя в тотальному
страху перетворили радянських громадян на параноїків.
Великий терор став логічним наслідком хворобливого стану і «Країни рад»,
і суспільства. Автори та упорядники першої книги тому «Донецька область»
серії «Реабілітовані історією» зазначали, що він був спрямований передусім на
знищення політичних суперників, колишніх керівників опозицій і ухилів пар-
тії, криваву чистку партійного та державного апарату, старих більшовиків та
«колишніх», ліквідацію осередків вільнодумства, насамперед у середовищі ін-
38
телігенції, та «націоналізмів» . Таке трактування не нове. Воно ґрунтується
на уявленнях безпосередніх жертв Великого терору. Однак ця інтерпретація не
враховує того, що суспільство, яке мутувало в умовах масового терору впродовж
двадцяти років радянської дійсності, на той час уже було цілком дезорієнтоване,
розсоціалізоване / атомізоване, деморалізоване і морально готове до такого роз-
витку подій. На ідеях невідворотного загострення класової боротьби виросло
нове покоління радянських громадян, яке ментально абсолютно не сприймало
навіть старих більшовиків, не кажучи вже про маргінальні соціальні групи — так
званих «колишніх». Масовий психоз та заперечення всіх стандартів соціального
співжиття, власне, і стали підосновою масового терору. Не лише Й. Сталін був
відповідальний за нього. Доведене багатьма роками більшовицької революції до
стану афекту суспільство знищувало в собі все, що не вписувалося в більшовиць-
кий революційний дискурс, в тому числі і його безпосередніх творців.
Попри те, що Великий терор кінця 1930-х років виявився для радянського
народу незбагненною катастрофою величезної руйнівної сили, не можна сказа-
ти, що ментально громадяни були не готові до такого розвитку подій. Гучні зре-
жисовані судові процеси з довгими переліками засуджених уже з 1928 р. міцно
увійшли до типового набору інформаційних орієнтирів пересічного обивателя.
«Бригади добровільних помічників прокуратури» та сексоти наводили жах на
38 Реабілітовані історією: у 27 т. Донецька область. Кн. 1. Донецьк, 2004. С. 40.
391