Page 480 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Чи не єдиним, в чому радянська машина масового знищення поступалася на-
цистській, була відсутність регламентації та суворого контролю за утилізацією /
перерозподілом особистих речей розстріляних. З часом саме ця обставина пере-
творила низку членів розстрільних бригад на мародерів. Їх не зупиняло навіть
те, що левова частка заарештованих були, м’яко кажучи, погано вдягнені: після
тривалого перебування під слідством у переповнених камерах і тортур одяг втра-
чав «товарний вигляд», вкриваючись кров’ю й нечистотами. Втім, чекістські
кати здебільшого не були людьми вибагливими і такими «дрібницями» не пере-
ймалися. Інша справа — високопоставлені арештанти та їхній, доволі часто дефі-
цитний домашній скарб. Такі «вороги народу», як ми бачили вище, були ласим
шматком як для пересічних «чистильників», так і для тих, хто мітив на посадове
місце заарештованих.
Про те, що більшості компартійних та чекістських кадрів не було чужим спо-
живацтво і прагнення збагатитися за чужий кошт, свідчать низка джерел. Так, на-
чальник уманської тюрми й керівник розстрільної команди Самуїл Абрамович
спромігся привласнити понад 42 тис. руб., що належали розстріляним, не гре-
106
буючи навіть золотими коронками, які вибивав револьвером з мертвих тіл . Як
правило, в мародерстві брали участь колективно. Один зі звинувачуваних чекіс-
тів — шофер Микола Зудін — був засуджений як мародер, хоча на його рахунку
була сміховинна, порівняно з С. Абрамовичем, «здобич» — не більше 200 руб.,
107
п’ять пар чобіт, шкіряний піджак і три пари білизни .
За понад рік терористичного розгулу і слідчі групи, і розстрільні бригади пе-
ретворилися на угруповання знавіснілих машин убивства. Власне, в цьому також
виявилася універсальна розтлінна дія необмеженого свавілля та жорстокості, що
перетворювали будь-яку людську істоту на хижака. Від людожерства, як довела
радянська історія, комуністична ідеологія не рятувала. У низці випадків виконав-
ці, що називається, «відчували смак» — садизм та приниження людської гіднос-
ті перетворювалися на їхнє життєве кредо, що не зумовлювалося «доктриною
наказів згори» .
108
Життєве кредо «колунів» — таке прізвисько мав слідчий Петров, один з
шістьох засуджених за справою Уманського райвідділу НКВС, — було розкрито
в його останньому слові на суді: «Перед Вами стоїть батрак-робітник-червоно-
армієць-партизан, я все життя боровся за відновлення нашої країни. Я особис-
то біля труни тов. Леніна давав клятву боротися з ворогами Радянської Влади.
Я член ВКП(б) з 1918 р. Не мав жодного стягнення. Я прийшов працювати не з
метою наживи й мародерства. Клянуся виправдати себе працею, прошу, щоб це

106 Виола Л. Дело Уманского районного отдела УНКВД по Киевской области. Чекисты
на скамье подсудимых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 79. Врешті отримав шість років ВТТ.
107 Виола Л. Дело Уманского районного отдела УНКВД по Киевской области. Чекисты
на скамье подсудимых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 79.
108 Див.: Hilberg R. Th e Destruction of the European Jews. New York: Holmes and Meier,
1985. P. 288.
418