Page 483 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

Абсолютну більшість репресованих становили люди середньої вікової гру-
119
пи . Наслідки такої селекційної роботи чекістських органів не забарилися. За
підрахунками редколегії луганського корпусу «Реабілітованих історією», втрати
виробничого сектору області через репресії становили близько 100 тис. люди-
но-років. Багатьма сотнями років обчислюються втрати внаслідок утримання
громадян у закладах попереднього ув’язнення, що тривало від кількох днів до
120
кількох років . Цинічно просторікуючи про безмежні можливості радянської
людини, радянська система в її репресивно-каральній іпостасі ставилася до неї
не як до «людського капіталу», а як до витратного матеріалу. Чи можна уяви-
ти щось більш безглузде й нерозважливе, ніж використання Матвія Яворського,
Марії Капніст, Івана Баглюка, Леся Курбаса та ін. як чорноробів та лісорубів на
ГУЛАГівських об’єктах? Використовуючи в такий спосіб «людський капітал»,
прогресу не досягнеш. Розмови малописьменних радянських чекістів та парто-
кратії про ефективність виховання працею були всього лише лицедійством мер-
зотників, абсолютно не спроможних осягнути цінність Людини й Таланту.
Проте був й інший бік цієї «селекційної» роботи: з суспільства вилучали
молодих чоловіків і жінок фертильного віку, до того ж найбільш освічену і актив-
ну їх частину. Перспективні втрати народу України внаслідок Великого терору,
найімовірніше, не буде обраховано ніколи. А найстрашніше те, що їх нічим не
можна компенсувати. Адже суспільство втратило можливість мати у своєму гено-
фонді не лише десятки тисяч пересічних етнічних греків, поляків, німців, татар і
т. ін., а й нащадків етнічних еліт.
Слід не забувати, що робилося це цілком усвідомлено. Опонентів (реаль-
них і уявних) більшовицької диктатури знищували часом цілими родинами, як,
за переказами, висловлювався Лазар Каганович — «шарами», чи, за словами
П. Постишева, — «гніздами». Прикладів такої селекції безліч: це родини Гру-
шевських, Крушельницьких 121 , брати Дмитро, Микола та Олександр Бадани,
Василь, Володимир та Петро Дідушки, родина Коссаків (Василь (разом з дружи-
ною Марією) і Григорій, а також їхній небіж Йосип), подружжя Максимовичів і
тисячі селянських і робітничих родин, приречених на загибель внаслідок втрати
годувальника та соціального бойкоту. Невимовно страждали не лише дорослі, а
й діти, які не просто залишалися без батьківської опіки, а й самі часто-густо пере-
творювалися на в’язнів спеціальних установ для дітей «ворогів народу». Ті, хто
вижив, найчастіше не знали, ані чиї вони діти, ані спадкоємцями яких традицій є.
Епоха Великого терору завдала непоправної шкоди особистій і масовій свідо-
мості. Жахіття, пережиті тоді елітою суспільства та пересічними обивателями, не
піддаються опису…

119 Гупан Н.М., Климов А.О. Повернення імені і честі. Реабілітовані історією: у 27 т.
Луганська область. Кн. 1. Луганськ, 2004. С. 17.
120 Там само. С. 14.
121 Донька — Володимира Крушельницька — остання з родини, була засуджена до роз-
стрілу Особливою трійкою при УНКВС по Ленінградській області 25 листопада 1937 р.
421