Page 487 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛ 16

ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ ПОСТУП
РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Коренізація: дволикий Янус більшовицького інтернаціо-
налізму. Після умоглядного стрибка з передкапіталістичного
світу до комунізму революціонери стали свідками суперечли-
вої реальності: теоретичні викладки доводили безальтернатив-
1
ність знищення національних перетинок в умовах комунізму ,
насправді ж розгортався масовий збройний національно-ви-
звольний, а згодом — повстанський рух національних околиць
колишньої імперії. Десятки мільйонів людей, силоміць загнані
в буденність комуністичного штурму, категорично відмовляли-
ся втратити ще й самоусвідомлення, визначальними в якому на
той час були релігійна та національна належність. Власне, гасло
«Хто був нічим, той стане всім!» у національно-релігійному
вимірі виявилося неприйнятним, ворожим для свідомості оби-
вателя. Стати людиною без роду-племені не бажали більшість
мешканців постімперських просторів.
Процеси, що згодом розгорнулися під впливом революцій-
них подій в етнічних середовищах, стали предметом низки фун-
даментальних досліджень, що й нині зберігають основоположне
значення для національних історичних шкіл. Центральною те-
мою таких праць, як правило, було осмислення феномену націй
як такого та його інтерпретація крізь призму регіонального та
національного історичного досвіду. Зрозуміло, що концептуаль-
ні схеми радянської історіографії та низки розрізнених емігрант-
ських історіографій (створених представниками першої хвилі
політичної української еміграції, російської та решти етнічних
громад) були діаметрально протилежними.
Після Другої світової війни, коли головним завданням
став пошук причин виникнення нацизму, спричиненого ним
Лариса 1 Див.: Ленін В.І. Критичні замітки з національного питання. ПЗТ.
Якубова Т. 24. Київ, 1972.
425