Page 485 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

ви праці спонукали трударів постійно шукати кращої долі. Втім, цю можливість
досить скоро було відібрано.
Переїздили не в пошуках свободи (в межах СРСР її ніде не було) і не хова-
ючись від влади (від неї на той час сховатися було неможливо), а намагаючись
врятуватися від цькування соціуму.
На жаль, перспективні наслідки репресій не вимірювалися лише скаліченими
долями їхніх безпосередніх жертв. Як видно з фундаментального видання «Реа-
білітовані історією», травма, завдана сім’ям репресованих, переслідувала їхніх на-
щадків усі роки радянського панування. Вона позбавляла можливостей гідної со-
ціальної реалізації: нащадки давніх дворянських родів, маючи європейську освіту
і володіючи іноземними мовами, змушені були після звільнення працювати телят-
ницями і жити разом з худобою; дітей «ворогів народу» не допускали до вищих
навчальних закладів; величезна кількість родин, у яких було по кілька репресова-
них, були приречені на смерть через втрату годувальника і неможливість отримати
роботу. Однак була й ще інша сторона тієї реальності. Це — ментальний стан со-
ціуму, «заточеного» на переслідування і безжальне цькування вигаданих ворогів.
Репресії стали не лише невід’ємною складовою індустріалізації та колекти-
візації, а й інструментом мобілізації населення, досягнення найвищих рівнів
його позаекономічного визиску, дезорієнтації масової свідомості і скерування
соціальної напруги в потрібне керівній партії річище. Фактично масовий терор
як у місті, так і в селі став вирішальним фактором завершення більшовицького
перевороту, що призвів до якісно нової соціально-економічної конфігурації сус-
пільного організму «Країни рад». Репресії сполучалися з так званою кампа нією
зміцнення трудової дисципліни. Робітники і службовці втратили можливість
самовільно змінювати місце роботи, за найменше запізнення на роботу, необе-
режне поводження з інструментом (не кажучи вже про невихід на роботу) було
передбачено суворі покарання. Грань між виробничим, суспільним і особистим
життям було майже стерто. Людина перетворилася на гвинтик виробничої маши-
ни, а її життя — на людино-години виробничого часу. Це стосувалося передусім
промислових регіонів України. На кінець чекістської спецоперації там було вста-
новлено залізну дисципліну. Промислове осердя республіки перетворилося на
великий трудовий табір, де людина сама собі не належала. Рівень тогочасного ви-
зиску, а також стресу, яким було позначене життя пересічного мешканця, важко
уявити, спираючись на сьогоденний досвід. Тому ті, хто нині тиражує стереоти-
пи про те, що всі мешканці Донбасу є нащадками каторжників, не розуміють, як
видно, самої суті проблеми. Фігурально висловлюючись, каторжанами в той час
були всі — від першого секретаря обкому до нікому не відомого сторожа.
Втім, співчуваючи гіркій долі тогочасних радянських громадян, не варто за-
кривати очі на ті відразливі мутації, що відбувалися як в індивідуальній, так і в ма-
совій свідомості під розбещувальним впливом атмосфери тотального стеження і
страху. Чоловіки були ладні перетворювати своїх жінок на наложниць начальства,
щоб не випасти з номенклатурної «обойми»; власноруч розстрілювати «воро-
423