Page 481 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

109
було для мене останнім уроком» . Показова з огляду на логіку внутрішньої по-
будови демагогічна промова, власне, основується на утвердженому у масовій дум-
ці уявленні про партійність та революційне минуле як таку собі індульгенцію на
будь-які злочини. Не менш яскраво вона увиразнює й банальну неспроможність
осягнути індоктринованою свідомістю весь жах особистісного розкладення.
Наслідки запущених репресіями процесів тим часом були катастрофічними
і на індивідуальному, і на соціальному рівнях. Чого лише варті згадки Фелікса
Ігнатенка — одного з пересічних «чистильників»: «Коли розпочалася масова
операція, я весь час працював на виконанні вироків. Я ... перестріляв тисячі лю-
дей. Це стало позначатися на здоров’ї. Дійшло до того, що два рази я намагав-
ся стріляти в себе. Йдеш вулицею і раптом починаєш бігти, здається, за тобою
женуться розстріляні. Прийдеш на роботу, а працювати не спроможний, підеш,
110
вб’єш пташку чи кішку, і потім працюєш» .
Терор, що був інструментом сталінської модернізації, водночас руйнував
економічну основу існування УСРР та СРСР загалом, протезуючи економічні
важелі розвитку суспільства насильницькими практиками. Це забезпечувало ви-
сокий рівень керованості і реактивності, проте знищувало внутрішні стимули
економічного зростання. Розбудова системи примусової праці, ліквідація інте-
лектуального ресурсу, що не був задіяний з метою прискорення соціального та
інтелектуального прогресу, призвели до економічної деградації промисловості.
«Господарський комплекс був доведений до хаотичного стану, передусім вугільна
111
промисловість, кадри якої зазнали справжнього розгрому» . Так, було фізично
знищено практично всіх керівників вугільних трестів, найбільших шахт, провід-
них дільниць, керівників підприємств коксохімічної промисловості, директорів
усіх, крім Сталінського, заводів чорної металургії . Наслідки не забарилися: ін-
112
женерно-технічні працівники залишали місця роботи за першої ж нагоди. При-
міром, з 266 інженерно-технічних працівників, що прибули на горлівські шахти в
113
1936 р., вибули (читай — репресовані. — Авт.) 258 . На шахті 17/17-біс тресту
«Сталінвугілля» начальники дільниць змінювалися по 5—10 разів на рік. І, слід
зазначити, ця ситуація була не винятком, а правилом. Психологічна атмосфера на
виробництві мірою наростання арештів ставала нестерпною.
114
109 Виола Л. Дело Уманского районного отдела УНКВД по Киевской области. Чекисты
на скамье подсудимых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 100.
110 Цит. за: Кокин С. Расплата. Сотрудники УНКВД по Житомирской области — ис-
полнители Большого террора. Чекисты на скамье подсудимых. Сб. статей. Москва, 2017.
С. 114—115.
111 Цит. за: Реабілітовані історією: у 27 т. Луганська область. Кн. 1. Луганськ, 2004. С. 95.
112 Бут О.М. Тріумф і трагедія генерала від металургії. Реабілітовані історією: у 27 т. До-
нецька область. Кн. 1. С. 383.
113 Бут О.М. До проблеми «Хто винен?». Реабілітовані історією: у 27 т. Донецька об-
ласть. Кн. 8. Донецьк: Регіон, 2011. С. 17.
114 Скажімо, в січні 1937 р. було заарештовано трьох робітників Луганського парово-
зобудівного заводу ім. Жовтневої революції, у вересні — 21 працівника, у жовтні — 38, а в
419