Page 490 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Повертаючись до причин зародження та інституалізації абсолютно проти-
лежної за своєю суттю щодо комуністичної доктрини політики коренізації, слід
нагадати, що розвивати політичну теорію в національному напрямі більшовики
не вважали за потрібне, оскільки основою більшовизму проголошувався інтер-
націоналізм. У переддень Російської революції риторика більшовизму в націо-
нальному питанні ґрунтувалася на складному поєднанні політичної демагогії та
популізму. Готуючи майданчик для пролетарської революції, РСДРП(б) опіку-
валася ситуативним об’єднанням різнонаціональних когорт пролетаріату, наго-
лошуючи водночас на антагоністичності їхніх інтересів інтересам національних
загонів буржуазії (контрреволюційної, за В. Леніним). Викладення позиції партії
в національному питанні він передоручив Й. Сталіну. Що той і зробив, склавши
розлогий конспект праць західноєвропейських соціалістів з відповідної пробле-
матики, який забезпечив йому славу провідного більшовицького теоретика з на-
ціонального питання.
Низка тогочасних праць самого В. Леніна фокусувалися на завданнях інтер-
національного класу — пролетаріату. Одним з них було спільне протистояння і
поборення національної буржуазії на етапі здійснення революції / перевороту.
Врешті смислова антонімія — «інтернаціональний пролетаріат» vs «націона-
лістична буржуазія» — стала ідеологічною віссю більшовицького перевороту та
його поширення постімперськими просторами. Вона давала змогу інтерпретува-
ти більшовицьку імперіалістичну агресію в категоріях допомоги російського про-
летаріату національним «братнім» загонам, а анексію подавати як громадянську
війну цих національних пролетарських когорт із «націоналістичними загонами
буржуазії». Втім, політичної демагогії вочевидь забракло на етапі вичерпання
енергії національно-визвольних змагань і формування геополітичної ситуації на
користь Червоної Росії, яка дістала можливість перейти до так званого мирного
будівництва.
Останнє й справді було лише номінальним: в умовах вкрай загострених під
впливом «воєнного комунізму» суперечностей, голоду та незгасаючих конфліктів
у регіонах слова про «мирне будівництво» могли викликати хіба що скептичну
посмішку. Ситуація була критичною. Ані всередині вкотре об’єднаних під рукою
Кремля постімперських просторів, ані поза їхніми кордонами ніхто не робив жод-
них прогнозів. Лише після поразки П. Врангеля та підписання Ризького миру біль-
шовицький провід почав мислити не днями-місяцями, а роками. До прориву ре-
жиму геополітичної ізоляції Червоної Москви внаслідок визнання СРСР Великою
Британією (8 серпня 1924 р.) залишалося кілька вирішальних років. Впродовж
8
цього часу Кремль намагався змінити імідж тимчасових заколотників на респекта-
бельний образ легітимної влади. Національна карта була однією з найважливіших
у роял-флеш більшовиків разом із непом, терором, партійною монополією та при-
швидшеною модернізацією, що дозволили їм опанувати ситуацію.
8 До 1924 р. дипломатичні відносини було встановлено з Естонією, Литвою, Латвією,
Фінляндією, Іраном, Афганістаном, Туреччиною, Польщею, Монголією та Німеччиною.
428