Page 493 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

нього і для зовнішнього використання, стала ноу-хау більшовиків, яким вони
майстерно користувалися.
Стосовно України засадниче питання істориків-конструктивістів — «Хто і
коли створив радянські (зокрема, українську) нації?» — набуває несподіваного
метафоричного звучання. Знаючи історію України, варто наголосити, що соці-
альний феномен, який нині називають українською нацією, скоріше не народив-
ся внаслідок творення, а спромігся вижити в умовах гноблення. Тобто всупереч, а
не завдяки. В цьому, певне, і полягає нетиповість українського досвіду.
Говорячи про право націй на самовизначення, В. Ленін водночас вказував на
недоцільність його застосування там, де вже перемогла пролетарська революція.
В такому разі і федералізація, що на етапі повалення Тимчасового уряду була чи
не основним гаслом політичної боротьби, втрачала актуальність, натомість на
перший план вийшло завдання побудови унітарної, надцентралізованої держа-
ви «диктатури пролетаріату». В цьому, власне, і полягала віртуозна демагогія
більшовиків, пізніше названа партійними істориками діалектикою. Перейти від
інтернаціональної риторики до загравань з регіональними націоналізмами зму-
сили неодноразові програші останнім. До розуміння ваги національного чинни-
12
ка вождь прийшов у 1919 р. після чергової втрати України . Втім, на перших
порах зміна концептуального підходу проявилася у постановці, як це не дивно,
російського питання.
Накладання теоретичної рамки політичної нації на тогочасні реалії приве-
ло Р. Суні та Т. Мартина до парадоксального висновку про утиски прав росіян
під час політики коренізації. Перший вважав ленінську національну політику
русофобською, другий пішов далі, говорячи про фактичне гноблення росіян в
13
СРСР . Остання теза, власне, і стала лейтмотивом спочатку статті «Империя
14
позитивного действия: Советский Союз как высшая форма империализма?» ,
а згодом фундаментальної праці Т. Мартина . Російське видання монографії ви-
15
кликало схвальну реакцію, оскільки зауваження про пригнобленість росіян як
нації в СРСР резонувало з російським ресентиментом пострадянських часів.
Прихильники Т. Мартина в російському науковому середовищі (а адепти «рус-
ского мира» й поготів) акцентують увагу на тому, що більшовицькі практики
збочили націєтворчий поступ росіян, надавши йому неприродних форм. Втім, це

12 Див.: Yefi menko H. Bolshevik Language Policy as a Refl ection of the Ideas and Practice
of Communist Construction, 1919—1933. Th e Battle for Ukrainian: A Comparative Perspec-
tive / Eds M.S. Flier, A. Graziosi. Cambridge, Mass.: Harvard Ukrainian Research Institute, 2016.
P. 167—194.
13 Suny R. Constructing Primordialism: Old Histories for New Nations. Th e Journal of Mod-
ern History. 2001. N 73(4). P. 873; Martin T. P. 395.
14 Мартин Т. Империя позитивного действия: Советский Союз как высшая форма им-
периализма. Ab Imperio. 2002. № 2. С. 55—87.
15 Мартин. Т. Империя «положительной деятельности». Нации и национализм в СССР.
1923—1939. Москва, 2011; Мартин Т. Імперія національного вирівнювання. Нації та націо-
налізм у Радянському Союзі (1923—1939 роки). Київ, 2013.
431