Page 496 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

космополітичного характеру. У найбільш і найменш численних громадах (росі-
яни, євреї, вірмени, вихідці з країн Балтики, Кавказу та Поволжя) переважало
міське населення. Російська меншина Південної України складалася переважно з
робітників та службовців, всі інші — з ремісників, кустарів і торговців. Економіч-
на криза першої половини 20-х років, промисловий занепад, безробіття та голод
зруйнували життя південних міст, мешканці яких практично були позбавлені за-
собів існування.
Характеризуючи соціально-економічну основу міжнаціональних відносин,
слід зважати, що на 1921 р. відбувся перерозподіл нацменлюдності між містом
і селом на користь останнього. За практично незмінної частки українського
сільського населення в 1920 р. питома вага селян у середовищі росіян зросла,
порівняно з 1917 р., з 18 до 46 %, євреїв — з 2,5 до 33,8 %, поляків — з 51 до
74 %. На 1924 р. селянами були 95 % німецької, польської, болгарської громад,
17
85 % — польської, 7 % — єврейської . Зазнала докорінного зламу попередня
модель функціонування суспільства і міжнаціонального розподілу праці як його
18
складової частини , що в обставинах першого комуністичного штурму на селі,
натуралізації господарських відносин, повоєнної руїни та неврожаю 1921 р. пе-
ретворило республіку на міну з увімкненим годинниковим механізмом. Вибух
стримувався критичним виснаженням соціального організму та 1,2-мільйонною
Червоною армією, введеною на територію республіки. Протягом першої полови-
ни 1920-х років регіони компактного мешкання колишніх іноземних колоністів
перетворилися на осередки погано маскованої конфліктності, свого роду «гарячі
точки», що гасилися репресивними органами.
В цих обставинах політика коренізації стала тим інструментом, що дозволив
істотно знизити рівень суспільної напруги.
«Троянський кінь» радянського націєтворення. Узагальнюючи досвід пер-
ших років комуністичного будівництва, нарком РСФРР у справах національнос-
тей Й. Сталін опублікував у жовтні 1920 р. в газеті «Правда» статтю «Політика
радянської влади з національного питання в Росії». На його думку, укорінення в
Україні, Азербайджані, Туркестані та інших національних регіонах «диктатури
пролетаріату» вимагало «перетворення їх на радянські країни, тісно пов’язані з
центральною Росією в одне державне ціле». Таке укорінення, стверджував він,
було «немислиме без широкої організації місцевої школи, без створення суду, ад-
19
міністрації, органів влади та ін. з людей, які знають побут і мову населення» .
Здатність радянської влади створювати ілюзію підтримки робітничо-селян-
ських мас, залишаючись максимально централізованим політичним режимом,
дозволила Й. Сталіну називати радянські республіки країнами й агітувати за
максимально можливе насичення адміністративного апарату цих «країн» міс-

17 ЦДАВО України. Ф. 413. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 117.
18 Див.: Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. Київ,
2002.
19 Сталин И. Сочинения. Т. 4. Москва, 1947. С. 359.
434