Page 491 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

Нині вже можна обґрунтовано твердити, що більшість із більшовицьких тез,
які десятиріччями підносилися як теоретичні узагальнення найвищого рівня,
були ідеологемами. Значною мірою це стосувалося і теоретичних «напрацю-
вань» компартійних догматиків з національного питання. Спеціально створена
мова масового маніпулювання («дерев’яна мова», або ж радянська новомова),
на жаль, досі істотно впливає на висновки та настрої не лише закордонних (пе-
редусім російських), а й вітчизняних дослідників. Більшість із них дотепер на-
магаються трактувати політичну практику більшовизму крізь призму західних
теоретичних моделей, тоді як більшовизм був прямим запереченням усіх їх разом
і кожної окремо. Ленінізм претендував на теоретичну унікальність. Сутнісною
ознакою більшовизму / ленінізму було зневажливе ставлення до націй і націона-
лізму (успадковане, до слова, від К. Маркса) як до атрибутів віджилого капіталіс-
тичного ладу і гальма на шляху переходу до комунізму. В основі концептуальних
побудов В. Леніна перебували не нації, а пролетарі, які «не мали вітчизни». Теза
про клас без вітчизни, без зобов’язань перед жодним урядом, крім всесвітнього
Інтернаціоналу, відкривала широкі політичні горизонти. Спочатку її транспону-
вали у гасло «поразки власного уряду в імперіалістичній війні», згодом — у гас-
ло перемоги світової пролетарської революції, ім’ям якої розпалювали один осе-
редок антидержавних переворотів за іншим. Маніхейські словоформи відійшли
на другий план, а невдовзі й цілковито змінилися після стабілізації радянського
ладу. В новій реальності доводилося не дезорганізовувати й дискредитувати чин-
ну владу підривними гаслами, а самим організовувати і об’єднувати принаймні
певні соціальні верстви. Гасло права народів на самовизначення в руках біль-
шовиків перетворилося спочатку на потужний інструмент революціонізування
імперських околиць, а згодом — у парі з ідеєю класової війни — на інструмент
повернення повсталих околиць до зони свого впливу. Тож більш унікальною і
за змістом, і за наслідками стала практика більшовизму, яка спиралася не стіль-
ки на теорію, скільки на терор та політичну демагогію, неодноразово змінюючи
вектори і проголошуючи попередній тимчасовим відступом від генеральної лінії.
Національної політики це стосувалося не меншою мірою, ніж решти карт у біль-
шовицькому роял-флеш.
Як цілком слушно зауважував М. Боровик, «думка про те, що нації є не біль-
ше, ніж уявленими спільнотами, або, тим більше, що їх можна конструювати, а
отже і деконструювати дискурсивно, була би цілком чужою для Леніна, Сталі-
на і взагалі для людей їхнього часу» . Дійсно, ленінізм формувався в добу ста-
9
новлення модерних націй, коли про політичну націю ще не знали. На часі був
зовсім інший політичний порядок денний. Запеклі матеріалісти, які визнавали
лише прямий механічний зв’язок між базисом та надбудовою, В. Ленін і Й. Ста-
лін сприймали нації як об’єктивну реальність. До цієї об’єктивної реальності
щойно визволених від колоніального ярма етнічних націй додавалися низка так
9 Боровик М. Хто створив «радянські нації»? Український історичний журнал. 2020.
№ 2. С. 172.
429