Page 501 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

32
радянського режиму» . Загалом партійні теоретики безпосередньо пов’язували
загострення національного питання з небезпекою капіталістичної реставрації.
І вони мали рацію в тому сенсі, що втрата політичної монополії для більшовиків
дорівнювала втраті влади.
Саме тому протягом 1920—1923 рр. чекісти знищили всі організовані про-
яви антирадянського руху в межах республіки . Проте до фактичного опануван-
33
ня суспільно-політичною свідомістю етнічних громад було далеко. Обстеження
стану етнічних меншин у 1924—1925 рр. показали, що процес радянізації в міс-
цях компактного розселення етнічних меншин тупцював на місці.
Міське населення виявилося сприйнятливішим до більшовицької пропа-
ганди. Найвищий показник політичної активності демонструвало єврейство,
34
до якого в 1925 р. належали 11,8 % членів КП(б)У . Значною була частка єв-
реїв, поляків, греків, німців серед членів профспілок, особливо невиробничих.
Проте деяка радянська активність міської частини етнічних меншин внаслідок
її відносної нечисленності відчутного впливу на загальну картину не справляла.
Левова частка етнічних меншин УСРР — селянство та містечкові євреї — за-
лишалася поза впливом радянських суспільних організацій. Зрозуміло, що ціл-
ковитого вакууму в сфері виявлення громадської активності бути не могло. В
умовах монопартійної політичної системи етнічні меншини тривалий час нама-
галися знайти вихід своїм політичним і громадським амбіціям, об’єднуючись на-
вколо вирішення господарських завдань. Німці мали три сільськогосподарські
союзи, євреї — союзи допомоги голодуючим. Ставлення органів влади до них
було вимушено стриманим чи, скоріше, приховано ворожим. Решта етнічних
громад не отримали дозволу на створення навіть таких організацій, хоча час від
часу вони зверталися до НКВС, ВУЦВК та РНК з відповідними проханнями.
Серед «мертвонароджених» організацій етнічних меншин слід згадати Союз
південноросійських еллінів і громадян грецької раси Маріупольського повіту,
Всеукраїнське об’єднання караїмських національних спілок, Спілку біженців і
уродженців з Бессарабії «Геть руки румунських загарбників від Бессарабії»,
Комітет допомоги Вірменії тощо.
35

32 Національна політика радянської влади. Збірка з передмовою Х.Г. Раковського. Хар-
ків, 1923. С. 11.
33 Ударні сили були спрямовані проти сіоністських організацій та партій. У січні 1922 р.
в Харкові було заарештовано учасників 3-ї конференції Геголуцу, що привело до розколу в
організації. В серпні 1923 р. «лівий» «Геголуц» отримав дозвіл на діяльність у РСФРР і
водночас був заборонений в Україні та Білорусі. У липні 1924 р. було заарештовано і вислано
до Сибіру та Палестини учасників організації в містах і містечках Правобережжя. До по-
чатку 1925 р. організацію було розгромлено, її майно роздали колгоспам республіки. Напри-
кінці 1925 р. в обох фракціях Геголуцу в СРСР налічувалося 14 тис. осіб. Легально діяльність
організації було припинено в січні 1928 р. відповідною постановою НКВС СРСР.
34 Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Довідник. у 2 ч. / Упоряд.: І.О. Кре-
сіна, В.Ф. Панібудьласка. Ч. 2. Київ, 1997. С. 50.
35 ЦДАВО України. Ф. 413. Оп. 1. Спр. 9. Арк. 3. Спр. 153. Арк. 4—7.
439