Page 502 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Деморалізуючи національні рухи в УРСР і усуваючи потенційних лідерів,
більшовики водночас прагнули не стільки придушити активність етнічних гро-
мад, скільки опанувати їхньою свідомістю і скерувати її в потрібне річище. З цією
метою вони розпочали втілення в життя альтернативної австромарксистській,
уенерівській та гетьманатській моделі вирішення національного питання. Її клю-
36
човими засадами були принцип пролетарського інтернаціоналізму, коренізація
державного управління та освіти, національно-територіальна автономія.
Повільно, зі скрипом і скреготом, реформу було запущено. В усіх закутках
неосяжного СРСР вона просувалася стихійно, навпомацки, часом набуваючи
цілком неочікуваних форм. Російський дослідник Андрій Шалигін вважає, що
«на зміну Народному комісаріату у справах національностей ... громіздкому й
неавторитетному, що слабо відповідав вимогам нових політичних обставин,
прийшов інститут уповноважених у справах національностей, покликаний по-
37
кращити партійну і радянську роботу серед численних етносів СРСР» . Така
інтерпретація не цілком відповідає дійсності і є, скоріше, екстраполяцією офіцій-
ної версії більшовиків. Справа була не лише в роздутості штатів Наркомнацу (в
подальшому сукупна кількість урядовців та управлінців, які опікувалися анало-
гічними проблемами, навіть зросла), а в тому, що Кремль радикально змінив свої
погляди на національне питання.
Патронаж національного питання в нових політичних обставинах було по-
кладено на новостворені союзні органи: Раду Національностей ЦВК СРСР та
національні представництва при ВЦВК, що перебували під безпосереднім нагля-
дом та керівництвом ЦК РКП(б)/ВКП(б). Рада Національностей ЦВК СРСР
(1923—1936) переобиралася щороку з представників національно-територіаль-
них утворень СРСР, тобто союзних і автономних республік (областей). У між-
сесійний період функції Ради виконувала Президія Ради Національностей, яка
разом з Радою Союзу складала єдину Президію ЦВК СРСР, що, відповідно до
Конституції СРСР, була вищим законодавчим, виконавчим та розпорядчим орга-
ном влади між сесіями ЦВК СРСР. Роботу в середовищі національних меншин
своєю чергою було передано у відання союзних ЦВКів.
9 квітня 1924 р. РНК РСФРР ухвалила рішення про створення відділу наці-
ональностей при ВЦВК (ВН ВЦВК), завданням якого було «керівництво робо-
38
тою зі здійснення національної політики на місцях» та координування діяль-
ності представників автономних республік та областей, а також етнодисперсних
груп. У Росії відділ національностей задумувався як центр розроблення методич-
них директив та координування діяльності наркоматів РСФРР, які за родом своєї

36 Під нею розуміли національно адаптовану кадрову політику та переведення діяльнос-
ті установ на національні мови.
37 Шалыгин А.А. Реализация советской национальной политики в Саратовском крае в
1920-е годы. Вестник СамГУ. 2008. № 5/1 (64). С. 83.
38 Деннингхаус В. В тени «Большого Брата». Западные национальные меньшинства в
СССР 1917—1938 гг. Москва, 2011. С. 147.
440