Page 504 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

меншин надавалося право рівноцінного функціонування на рівні губернських та
окружних органів влади, освітніх і культурних установ.
В постанові послідовно затверджувалися чотири основні лінії майбутньої
національної політики. 1. За українським народом, незважаючи на те, що пере-
важну його частину становило відстале, з погляду більшовиків, селянство, ви-
знавалося прерогативне право на відповідне представництво в державному і
культурному житті УСРР. 2. Російська мова зберігала позиції однієї з найбільш
поширених мов в УСРР і отримувала статус мови міжнаціонального спілкуван-
ня в СРСР. 3. Етнічні меншини вперше в історії поліетнічних держав діставали
можливість певної реалізації власних етнічних прагнень на рівні державних ор-
ганів влади місцевого, окружного і губернського масштабу в місцях компактного
проживання. 4. Принцип обов’язкового використання держслужбовцями крім
української чи російської ще й мови переважної більшості місцевого населення
зумовлював необхідність коренізації радянського апарату всіх рівнів, виправлен-
ня диспропорції представництва росіян та євреїв у державних структурах за ра-
хунок зростання частки українців і представників етнічних меншин.
19 березня 1924 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову «Про від-
діл нацмен при НКВС», згідно з якою було вирішено «замість відділу нацмену
НКВС утворити при ВУЦВКу комісію нацмену . В перших повідомленнях ра-
42
дянської преси про цю установу, що мала відігравати провідну роль у здійснен-
ні коренізації щодо нацменів України, зазначалося, що правовий статус комісія
отримає після проведення 1 серпня 1924 р. Всеукраїнського з’їзду національних
43
меншин, на якому й буде обрана . Однак на кінець літа про це вже не згадува-
лося, не йшлося і про допущення етнічних громад до процесів державотворення
як рівноправних партнерів чи про створення ними власних національних орга-
нів (як це було в УНР). Відбувалося використання політичного потенціалу гасел
національного відродження з метою зміцнення більшовицької влади. Отже, на
зміну ідеї чергового «з’їзду народів» прийшла ідея створення адміністратив-
ної структури, сформованої з комуністів-призначенців певного національного
походження.
В результаті відповідно до постанови президії ВУЦВК 29 квітня 1924 р. при
44
ВУЦВК почала роботу постійна комісія у справах національних меншин , яка
була суто державною інституцією, що не потребувала відповідної легітимації з
боку етнічних громад. За час свого існування комісія здійснила неодноразові
комплексні обстеження становища етнічних громад, сприяла створенню націо-
нальних адміністративно-територіальних одиниць, національних навчальних
закладів, організовувала курси перепідготовки управлінських кадрів, скликала
міжвідомчі наради, провела дві Всеукраїнські наради по роботі серед національ-

42 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. Спр. 48. Арк. 50 зв.
43 Вісти ВУЦВК. 1924. 20 квітня; Коммунист. 1924. 23 апреля.
44 Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20—30 роки ХХ століття). Київ, 1995.
С. 179.
442