Page 508 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Втім, якими б значущими не видавалися наведені цифри, слід нагадати, що
школи нацменшин щороку потребували тисяч учителів. За відсутності спеці-
альних навчальних закладів у 1924—1925 рр. кадри готували шляхом перепід-
готовки на короткотермінових курсах. Певне зменшення дефіциту викладачів
національних шкіл було пов’язане з коренізацією спеціальної та вищої освіти.
У 1924 р. було створено польський педагогічний технікум у Києві та болгарський
у Преславі, 1925 р. — німецьке відділення при Одеському ІНО, 1926 р. — Ма-
ріупольський грецький педтехнікум, які поклали початок мережі навчальних
установ для підготовки вчительства національних меншин. Згодом педагогічні
школи та інститути, а далі й спеціальні виші створили і для решти етнічних гро-
мад. Наприкінці 20-х років республіка могла похвалитися 20 єврейськими інду-
стріальними технікумами, двома польськими і німецькими, трьома російськими
сільськогосподарськими технікумами, п’ятьма єврейськими, чотирма польськи-
ми і чотирма болгарськими, шістьма німецькими, по одному греко-еллінському
та греко-татарському. Кількома мовами велося викладання в трьох сільськогос-
55
подарських технікумах .
Велика робота була проведена щодо ліквідації неписьменності серед націо-
нальних меншин і створення мережі політико-освітніх установ, хоча вона пере-
важно відбувалася на основі української та російської мов. У червні 1926 р. було
створено Всеукраїнську філію видавництва народів СРСР, що взяла на себе ви-
дання літератури мовами етнічних груп УСРР. У 1927 р. в Україні можна було пе-
редплачувати 56 журналів і 55 газет російською, три журнали і п’ять газет єврей-
ською, три журнали й дві газети німецькою, два журнали й одну газету польською,
по одній газеті молдавською й болгарською мовами. У 1932 р. з 30 республікан-
ських газет п’ять видавали єврейською мовою, по три — російською, німецькою
та польською, по одній — болгарською і татарською. З 382 регіональних газет
дев’ять були російськими, сім — німецькими, шість — молдавськими, чотири —
єврейськими, три — болгарськими, дві — польськими, дві — грецькими .
56
Для наукового дослідження культурної спадщини та етнокультурних проце-
сів у громадах було створено низку наукових установ та підрозділів, які до 1934 р.
доволі плідно працювали в цьому напрямі. Серед них: Всеукраїнська наукова асо-
ціація сходознавства (ВУНАС), Етнографічна комісія ВУАН, Кабінет вивчення
національних меншостей, Кабінет радянського села ВУАН, Інститут єврейської
культури ВУАН, Інститут польської культури ВУАН, Кафедри національного
питання та єврейської культури при ВУАН, Одеська комісія краєзнавства при
ВУАН, Молдавський науково-краєзнавчий комітет, Грецький відділ при Маріу-
польському музеї краєзнавства, Етнографічний відділ Волинського науково-до-
слідного державного музею, Мелітопольський окружний музей краєзнавства,

55 Бистрицька О.Б. Розвиток системи освіти національних меншин в Україні у 1917—
1939 рр.: Дис. ... канд. істор. наук. Харків, 1998. С. 134.
56 Итоги работы среди национальных меньшинств… С. 27; Глинский А.Б. Национальные
меньшинства на Украине. Харьков, 1931. С. 69; Преса України. Вісті ВУЦВК. 1932. 5 травня.
446