Page 512 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

юристи, викладачі і студенти входили до угруповання україномовної інтелігенції,
що прагнуло до повалення радянської влади і встановлення військово-фашист-
ської диктатури. Та обставина, що 31 фігурант раніше були членами небільшо-
вицьких політичних партій, шестеро — членами УЦР, двоє — міністрами, а один
прем’єром, мала відіграти важливу політичну роль — дискредитувати ідею су-
веренізації України загалом і ліквідації радянського ладу зокрема. Чітка ідеоло-
гічна спайка українського самостійництва та антирадянщини, підкреслювана в
237-томній справі та потужній «викривальній» кампанії у пресі за участі Всево-
лода Балицького, Власа Чубаря, Панаса Любченка, мала витравити будь-які ілюзії
про позарадянський шлях України.
Процес СВУ, який, за словами Ю. Шаповала та В. Золотарьова, «перетво-
рювався на трагічну інтродукцію «приборкання» тих представників інтелігенції
України, чия діяльність і самé існування в умовах навіть контрольованої «укра-
66
їнізації» нагадували про визвольний рух українців 1917—1920 рр.» , та «ве-
личезний виховний процес» завершилися врешті ментальним перекодуванням
суспільства. Ця технологія ще неодноразово використовуватиметься владою,
доки в суспільстві не виробиться чіткий умовний рефлекс на словосполучення
«український буржуазний націоналізм».
Винищення та показове політичне «розп’яття» осіб, які не лише нагадували
самим фактом свого існування про українські національно-визвольні змагання,
татури, деспотизму, надзвичайної задушливості, затхлості і інтриганства». (Цит. за: Юрко-
ва О. Діячі науки в полі зору диктатури. Суспільство і влада в радянській Україні років непу
(1921—1928). Т. 2. Київ, 2015. С. 39.) Багаторічні намагання політбюро ЦК КП(б)У пере-
творити науку на «підпору пролетаріату в боротьбі за визволення», використати знання
«старих спеців» задля зміцнення своєї влади досягли своєї логічної кульмінації. Забезпе-
чити дієвий контроль вирішили через обрання до складу академіків провідних українських
комуністів. Думку про те, що вони відіграють вирішальну роль у радянізації ВУАН, відсто-
ював особисто М. Скрипник. Проте на першому після «оптимізації» ВУАН засіданні Ради
вибори президії відбулися не за тим сценарієм, який накреслили в Наркомосі та політбюро
ЦК КП(б)У. Коли академіки всупереч положенню Наркомосу вирішили не розширювати
президію до п’яти осіб і обрали неодмінним секретарем замість узгодженого в наркоматі
О. Корчак-Чепурківського А. Кримського, М. Скрипник припинив вибори. Наступного ж
дня, заслухавши доповідь М. Скрипника, політбюро ЦК КП(б)У запропонувало ДПУ взя-
тися за С. Єфремова, який неймовірно дратував тих, хто бачив ВУАН суто радянською уста-
новою. Так звана справа СВУ виконала ті завдання, які впродовж 1921—1928 рр. радянські
урядовці не спромоглися вирішити адміністративним тиском. Небажання миритися з само-
управством академіків Наркомос продемонстрував 15 травня, не затвердивши результати
виборів. Розпочалася реорганізація ВУАН. За рік вона поповнилася тридцятьма дійсними
членами. Віднині вибори мали відбуватися за участі «широких кіл наукової громадськості».
Кандидатури на обрання визначалися з не меншою прискіпливістю, ніж списки для виборів
у ради. Перший з рекомендованих списків очолювали М. Скрипник і В. Затонський. Нові
34 академіки були обрані на виборах 29 червня 1929 р. Масований погром інтелектуальної
еліти в рамках так званого процесу СВУ довершив справу упокорення української академіч-
ної науки.
66 Шаповал Ю.И., Золотарев В.А. «Гильотина Украины»: нарком Всеволод Балицкий и
его судьба. Москва, 2017. С. 140.
450