Page 511 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

63
нах державного організму прибічників націоналістичних ідей» . Як антирадян-
ські осередки згадувалися Українська автокефальна православна церква («могут-
ній оплот націоналізму і відмінне агітаційне знаряддя») та ВУАН (що об’єднала
навколо себе «компактну масу колишніх видних діячів УНР»). З перших кроків
запровадження українізацію ВУЧК—ДПУ курирували її, наче антирадянський
рух, взявши під щільний ковпак як її прибічників у УСРР, так і закордонних
симпатиків.
У матеріалах перевірки стану національної політики 1927 р. її результати
традиційно оцінювалися за трьома напрямами: «1) Взаємовідносини між УСРР
та СРСР; 2) Становище національних меншин; 3) Питання українізації» .
64
Жодного місця для самодіяльності не залишалося. На кінець 1920-х років пере-
біг українізації / коренізації в УСРР був поставлений під пильний партійно-че-
кістський контроль і корегувався відповідно до вказівок Кремля.
Не випадковим було й проведення показової екзекуції народницької части-
ни українських еліт, що могли скласти інтелектуальну опозицію другому комуніс-
тичному штурму та експропріації українського села. Саме з цією метою з травня
1929 р. ДПУ ініціювала масштабні арешти в середовищі майбутніх фігурантів
справи Спілки визволення України (СВУ). Склад фігурантів, які зрештою по-
стали перед очами харківської публіки в Оперному театрі, був показовим: ака-
65
деміки Сергій Єфремов та Михайло Слабченко, 15 професорів, письменники,
63 Цит. за: Шаповал Ю.И., Золотарев В.А. «Гильотина Украины»: нарком Всеволод Ба-
лицкий и его судьба. Москва, 2017. С. 105.
64 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2031. Арк. 3.
65 Арешт одного з найхаризматичніших українських інтелектуалів підбив підсумок ба-
гаторічним болючим роздумам українських науковців про межі академічної свободи. Піс-
ля чергового реформування (радянізації) ВУАН відповідно до рішень колегії Наркомосу
від 9 березня 1928 р. Академія де-факто втратила свою умоглядну самостійність. Запро-
вадження принципу обов’язкового включення до складу вищого органу управління (Ради
ВУАН) представників Наркомосу, обов’язкове затвердження ним складу академіків, відкри-
те голосу вання — все це стало тяжким ударом для науковців і було влучно охарактеризоване
С. Єфремовим словами «fi nis Academiae». (Див.: Юркова О. Діячі науки в полі зору дик-
татури. Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921—1928). Т. 2. Київ, 2015.
С. 41.) Накидання паску на ВУАН проводилося під приводом оптимізації державних витрат
(про це М. Скрипник висловлювався так: «Двох Академій наша держава не видержить. Ми
повинні всі кошти і всі сили кинути на те, щоб хоч ту одну поставити на потрібну височінь та
забезпечити їй можливість працювати»). Насправді ж ішлося про забезпечення цілковитої
політичної лояльності членів ВУАН, значна частина яких мала за плечами суперечливий по-
літичний досвід. Комісія Ю. Озерського характеризувала ВУАН як «притулок української
буржуазно-націоналістичної інтелігенції та російських кадетсько-монархічних реакційних
кіл, що творили єдиний контрреволюційний фронт проти радянської влади». Намагання
Академії зберегти автономію розцінювали як нелояльність. Наголошувалося на «одгоро-
жуваності» ВУАН від Наркомосу: радянських очільників дратувало невиконання академіч-
ною спільнотою формальних положень Статуту 1921 р., неподання до Наркомосу канди-
датур в академіки для затвердження, ненадсилання протоколів, а також система таємного
голосування під час виборів членів Академії та процедура обрання наукових співробітників.
Разом із внутрішньою академічною боротьбою все це створило в Академії «атмосферу дик-
449