Page 515 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

підносилися як взірець вирішення польського, болгарського, грецького, ба біль-
ше — єврейського національного питання, врешті виявилася цілковито воро-
жою ідеї останнього комуністичного штурму, передусім її селянському вектору.
Насправді нічого парадоксального в цьому не було. Досить лише взяти до уваги,
що більшовицька риторика, так би мовити, для масового вжитку і реальне став-
лення більшовицького проводу до нагальних проблем істотно відрізнялися. Ко-
лективізація стала тим екзаменом, який засвідчив, що більшовицькі теоретичні
викладки є хибними. Або принаймні занадто переоціненими в частині хроноло-
гічних меж їх реалізації. Цього Й. Сталін, уславлений «теоретик національного
питання», звичайно, не був спроможний ані визнати, ані усвідомити. Для цього
ортодоксального ленінця був лише один прийнятний вихід з методологічного
глухого кута — подальші теоретизування. У відповідь на загострення суспільно-
політичної ситуації в СРСР загалом і УСРР зокрема було висунуто «теорію»,
згідно з якою мірою розгортання соціалістичного будівництва класова боротьба
й опір класів віджилої формації посилюватимуться аж до найгостріших зброй-
них форм. З таким методологічним підґрунтям «призначити» винних за пораз-
ку колективізації в Україні було справою техніки.
Отож, зоряний час Скрипника-українізатора почав стрімко наближатися до
свого логічного кінця. Українське селянство протиставило колективізації чи не
найсильніший у СРСР опір. У контексті того, що відбувалося в Україні впродовж
1930—1932 рр., стало зрозуміло, що скрипниківська українізація, попри всі до-
сягнення, не спроможна виступити дієвим знаряддям радянізації в тому сенсі,
який у неї вкладали Й. Сталін та його оточення. На село насувалася катастро-
фа. Не буде перебільшенням твердження, що 1932 рік став для М. Скрипника,
як і для решти українських очільників, часом «Х». Під час Голодомору, ухва-
люючи на засіданнях політбюро ЦК фатальні для українського народу рішен-
ня, вони щодня робили вибір між народом, якого обіцяли привести до світлого
комуністичного раю, і більшовизмом, який наразі той народ фізично знищував.
М. Скрипник виступав проти підвищених темпів хлібозаготівель (що спеціально
підкреслив у своєму листі до Й. Сталіна Л. Каганович влітку 1932 р.) та пошуку
винуватців у невдачах на місцях, не ставлячи під сумнів загальну лінію Кремля.
Кремль тим часом зробив свої висновки.
У постанові ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1932 р. наголошувалося, що саме не-
правильний підхід до українізації, яка «здійснювалася механічно, без врахування
конкретних особливостей кожного району, без ретельного підбору більшовицьких
українських кадрів», став однією з основних причин незадовільного проведення
хлібозаготівель, бо, мовляв, це «полегшило буржуазно-націоналістичним елемен-
там, петлюрівцям та іншим створення своїх контрреволюційних осередків та орга-
70
нізацій» . Відтепер потрібно було знайти (чи призначити) конкретних винуват-
70 Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кав-
казі та у Західній області. Голод 1932—1933 років в Україні: очима істориків, мовою докумен-
тів. Київ, 1990. С. 293.
453