Page 518 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

І все ж системне засудження «скрипниківської українізації» відбулося.
Це завдання виконав неодноразово відстрочуваний об’єднаний пленум ЦК і
ЦКК КП(б)У 18—22 листопада 1933 р. Доповідь про національну політику
в Україні на ньому робив С. Косіор. Тези доповіді правив особисто Й. Сталін.
Отже, оновлений курс українізації / коренізації можна розглядати як новий її
етап, здійснюваний під безпосереднім керівництвом Кремля. В цьому, власне, і
полягала засаднича відмінність українізації 1923—1933 рр. від тієї, що розпоча-
лася після пленуму. Девізом періоду стала фраза, що після правок Й. Сталіна ви-
глядала так: «Великодержавний російський шовінізм є і надалі основною небез-
пекою в масштабі всього Радянського Союзу та всієї ВКП(б). Однак це ніякою
мірою не суперечить тому, що в деяких республіках СРСР, особливо в Україні, в
даний момент головну небезпеку представляє український націоналізм, що зми-
79
кається з імперіалістичними інтервентами» . Генсек же наполягав на тому, щоб
«скрипниківщина» виглядала як відображення незадоволення віджилих класів
диктатурою пролетаріату та орієнтації на буржуазну Галичину, «де поміщики та
капіталісти гноблять український народ» . Остання заувага, нешкідлива вже
80
для покійного М. Скрипника, лунала як звинувачення цілої когорти західно-
українських емігрантів, які приїхали до радянської України на заклик допомогти
у здійсненні українізації. Ще однією новацією стало виділення двох ідеологічно
взаємозаперечних українізацій: правильної — більшовицької і неправильної —
петлюрівської.
Навішати провини за страшні наслідки Голодомору на попереднє керівни-
цтво радянської України та ментально прив’язати їх до «українських націона-
лістів» було справою техніки. Про М. Скрипника за кілька років «забули». На
жаль, для низки його підлеглих, однодумців і соратників на ниві масштабного
соціокультурного експерименту, на який перетворилася українізація, після його
смерті все лише почалося. Впродовж 1933 р. в обласних управліннях освіти за
політичними мотивами замінили 100 % керівництва, районних — 90 %. Зі шкіл,
як «класово-ворожі елементи», було звільнено 4 тис. вчителів. З 29 директорів
педагогічних вишів роботу втратили 18 . Ухвалення нового Українського право-
81
пису в 1933 р. дало привід для чистки серед співробітників Інституту наукової
мови при ВУАН. Кадри ВУАМЛІН було оновлено на 80—90 %. Чистки відбу-
лися в «Українській радянській енциклопедії», музеях і бібліотеках (зокрема,
Всенародній бібліотеці України), Державних курсах українізації ім. К. Маркса,
Інституті української культури ім. Д.І. Багалія, Інституті ім. Т.Г. Шевченка та ін.
Попереду були ще кілька років перманентних чисток, винищення різного роду
«націоналістів» і «націонал-ухильників», що зрештою переросло у тотальний
погром кадрів, так чи інакше причетних до здійснення коренізації. Найстрашні-

79 Цит. за: Єфіменко Г. Національні відносини в радянській Україні (1923—1938). На-
ціональне питання в Україні. С. 226.
80 Там само.
81 Реабілітовані історією. Київська область. Кн. 3. Київ: Основа, 2011. С. 52.
456