Page 519 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

ше ж те, що в тому пекельному вогні, який охопив Україну, репресії з індивідуаль-
них та групових перетворилися на колективні — за національною ознакою.
Скомпрометовані кадри замінювали новими — переважно креатурами
П. Постишева. Більшість із них прибули з-поза меж УСРР. З січня по жовтень
1933 р. на керівну роботу в райони було відряджено 1 340 осіб. Замінили, зокре-
82
ма, 237 голів РПК, 249 голів РВК, 158 голів районних контрольних комісій .
П. Постишев був явно задоволений масштабним перетрушуванням кадрів: «Ми
дали культурному фронту за минулі 10 місяців загалом не менше 1 200 перевіре-
83
них комуністів на керівну роботу» .
Наскільки для ЦК ВКП(б) було важливо взяти під цілковитий контроль
село, свідчить і те, що з кінця січня до 15 жовтня 1933 р. у колгоспи УСРР було
послано з міських та районних центрів, за неповними даними, 15 929 комуніс-
тів, причому 95 % їх призначили на посади секретарів партосередків та парторгів
84
колгоспів і бригад . Відряджені з Росії та промислових центрів робітники укра-
їнською та мовами етнічних меншин, як правило, не володіли. В результаті невдо-
взі всі надбання коренізації щодо переведення офіційного діловодства на мови
місцевого населення на рівні національних районів були втрачені.
Масштабна партійна чистка довершила справу усунення «націонал-ухильни-
ків». Упродовж травня-грудня 1933 р. у чотирьох областях УСРР з 267 907 кому-
ністів партчистку не пройшли 84 653 особи . 48,1 % виключених з партії вступи-
85
ли до лав КП(б)У в 1931—1932 рр. Загалом партійна організація республіки в
86
87
1933 р. скоротилася на 109 556 осіб .
Водночас влада настійливо поширювала думку, що розгром націоналістів
88
означає не кінець українізації, а її справжній початок . Відповідальним за її не-
доліки стали ті ж «українські націоналісти». Їм, як пояснював П. Постишев у
жовтні 1934 р. на пленумі Київського обкому КП(б)У, «вигідно зобразити цей
розгром як відмову від українізації, як розгром української культури» .
89
Місця «вичищених» слід було заповнити новою паростю відповідно до на-
станов листопадового 1933 р. пленуму ЦК і ЦКК КП(б)У, де наголошувалося,
що «для партії національна політика була й лишається знаряддям інтернаціона-

82 Итоги 1933 сельскохозяйственного года и очередные задачи КП(б)У. Правда. 1933.
24 ноября. Розмах кадрових ротацій можна зрозуміти, якщо зважити, що після укрупнення
районів залишилося тільки 367 районних комітетів партії. (Див.: Бабко Ю.В. Партійне бу-
дівництво на Україні. Львів, 1971. С. 15.)
83 Постишев П.П. Радянська Україна — непохитний форпост великого СРСР. Червоний
шлях. 1933. № 8—9. С. 252.
84 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 6199. Арк. 68.
85 ХІІ з’їзд КП(б)У. Стенографічний звіт. Харків, 1934. С. 238.
86 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 6199. Арк. 58.
87 ХІІ з’їзд КП(б)У. Стенографічний звіт. Харків, 1934. С. 299.
88 Постышев П.П. Усилить повседневное внимание к вопросам украинизации. Из до-
клада на объединенном пленуме Киевского обкома КП(б)У и облисполкома 17 октября
1934 г. В борьбе за ленинско-сталинскую национальную политику на Украине. Киев, 1935. С. 103.
89 Там само.
457