Page 505 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

45
них меншин (у січні 1927 р. та листопаді 1930 р.) . Створення інституції в складі
вищого органу виконавчої влади свідчило про посилення суспільної значущості
національного питання в новому курсі внутрішньої політики радянської влади.
Це, з одного боку, незрівнянно підвищило статус і авторитетність комісії в пар-
тійних та бюрократичних колах; з іншого, позбавило інституцію певного шлейфу
негативних асоціацій і згадок, пов’язаних з роботою НКВС, у структурі якого
перед тим діяв аналогічний відділ.
Провідним напрямом діяльності українського радянського уряду стосовно
етнічних меншин було створення національних адміністративно-територіальних
одиниць, у межах яких більшовики планували організувати прискорене соціаль-
но-економічне та культурне «дозрівання» етнічних громад. Вагомим чинником
розроблення проєктів адміністративно-територіального структурування УСРР
за національною ознакою стала активність самих етнічних громад. Підготовку
до формування національних сільських і селищних рад та районів було здійсне-
но в 1924—1925 рр. Центральною комісією у справах національних меншин
(ЦКНМ) при ВУЦВК. Рекомендації ЦКНМ здійснювалися відповідно до по-
станови РНК УСРР «Про виділення національних районів та рад» від 29 серп-
ня 1924 р. Проєкти районування в місцях розселення етнічних меншин спира-
лися на норми, затверджені постановою четвертої сесії ВЦВК VIII скликання
(15—19 лютого 1925 р.). Згідно з рішеннями форуму, мінімальна кількість меш-
канців відповідної національності мала становити не менш як 10 тис. осіб для
національного району і не менш як 500 осіб для національної сільради.
На 1 квітня 1925 р. в УСРР вже було організовано 98 німецьких, 26 грецьких,
46
25 болгарських, 19 єврейських, 15 польських, 5 чеських, 1 білоруську сільради .
Пік активності уряду зі створення національних рад і районів припав на 1924—
1928 рр. На мапі України 1929 р. позначено сім німецьких, чотири болгарські,
три грецькі, два єврейські, дев’ять російських і один польський райони. За підра-
хунками Б. Чирка, у 1931 р. в УСРР існували 1 084 національні сільради: 379 ро-
сійських, 252 німецькі, 164 польські, 115 єврейських, 80 молдавських, 46 болгар-
ських, 30 грецьких, 12 чеських, 3 албанські, 2 білоруські, 1 шведська, а також 67
47
селищних національних рад (56 єврейських, 9 російських, 2 німецькі) . Отже,
кожна десята сільрада в Україні була національною. Впродовж 1930—1935 рр. чи-
сельність та кордони національних районів неодноразово змінювалися внаслідок
адміністративно-територіальних реформ. Загалом за роки коренізації було ство-

45 Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 8—11
января 1927 г. Харьков, 1927; Всеукраинское совещание по работе среди национальных мень-
шинств. 2-е. 1930 г. Стенографический отчет и постановления. Москва, Харьков, Минск,
1931.
46 Проблема районирования на Украине / Под ред. А.И. Буценко. Харьков: ЦАТК при
ВУЦИКе, 1926. С. 35.
47 Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20—30 роки ХХ століття). Київ, 1995.
С. 47.
443