Page 503 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

діяльності працювали з національними меншинами. Через обмеженість кадро-
вих та матеріальних ресурсів ефективність діяльності установи була невисокою.
На кінець 1926 р. її штат обмежувався чотирма інструкторами, які курирували
22 млн неросійського населення РСФРР. Закономірно, що робота звелася до під-
готовки теоретичних статей, методичних рекомендацій та проведення всеросій-
ських зустрічей і нарад уповноважених (за 1924—1930 рр. їх відбулося вісім).
Відповідні процеси в Україні набули непрогнозованого розмаху і мали вираз-
ну специфіку. 1 серпня 1923 р. ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили постанову «Про
заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української
мови». Невеликий за обсягом документ започаткував новий етап в історії міжна-
ціональних взаємин у республіці, визначив новаторський характер здійснюваних
упродовж 1924—1933 рр. реформ, відомих під назвою «політика коренізації».
Постанова з часом конкретизувалася й уточнювалася відповідно до нових сус-
39
пільних обставин .
Списавши відставання культурної революції в республіці від темпів револю-
ційних перетворень в економічній і соціальній сферах на складнощі боротьби з
контрреволюцією та голодом, уряд УСРР зазначив, що нова постановка мовного
і, отже, національного питання є життєво важливою для подальшого існування
держави як цілісного суспільно-політичного організму і відповідає меті досяг-
нення суспільного миру (у тогочасному формулюванні, «потребі зміцнення тіс-
40
ної спілки робітників і селян» ). Принциповим було визнання інертності по-
41
переднього курсу національної політики в УСРР .
Окреслені постановою пріоритети майбутньої національної, культурної,
кадро вої політики для свого часу були нечуваними, більше того, вони були ви-
нятковими у світовому масштабі. Екстраординарність етнокультурної ситуації в
УСРР визначалася, по-перше, тим, що віками зводжуваний на позиції другоряд-
ного, меншовартісного етнос дістав можливість поширити свої етнічні особли-
вості на всі сфери державного життя й посісти відповідне до питомої ваги насе-
лення місце в державних установах (що саме по собі було суттєвим кроком уперед
в етногенезі українства). По-друге, не менш значущим було те, що в обставинах
відносної культурної відсталості країни, нерівності розвитку культурних сил ет-
нічних складових республіка проголошувалася державою, в якій багатомовність
мала стати нормою повсякденного суспільного й державного життя. Російська й
українська отримали статус найпоширеніших мов України. Мовам національних

39 Цій меті були підпорядковані постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про мову зносин
органів влади і діловодства в адміністративно-територіальних одиницях, утворених за наці-
ональною ознакою» (листопад 1925 р.), постанова РНК УСРР «Про задоволення культур-
них потреб населення національних районів» (грудень 1926 р.). (Див.: Національні відноси-
ни в Україні у ХХ ст. / Упоряд. М.І. Панчук, І.Л. Гошуляк, С.С. Діброва та ін. Київ: Наукова
думка, 1994. С. 126—127, 170—171.)
40 Національні відносини в Україні у ХХ ст. / Упоряд. М.І. Панчук, І.Л. Гошуляк, С.С. Ді-
брова та ін. Київ: Наукова думка, 1994. С. 106.
41 Там само.
441