Page 500 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

доволі поширеними були думки про те, що завершиться процес лише у світовому
масштабі і на основі латинської абетки (цим, зокрема, пояснювалася бурхлива
30
діяльність щодо її запровадження в писемності народів СРСР ). Що ж до ак-
туального порядку денного, в листі до В. Касаткіна (лютий 1929 р.) Й. Сталін
окреслив завдання партії так: «Розквіт культур (і мов) в період диктатури про-
летаріату з метою підготовки умов для відмирання та злиття їх в одну національ-
ну культуру (і, відповідно й одну спільну мову) в період перемоги соціалізму в
31
усьому світі» .
Тож поточний курс на коренізацію не піддавався сумніву. Однак слід наго-
лосити: в Україні — на тлі незгасаючих дискусій щодо доцільності, хронології
та мети — вона запроваджувалася методом проб і помилок, долаючи латентний
опір партійно-радянської бюрократії, по-імперському налаштованих спеців і
традиційних етнічних середовищ. Процес був надзвичайно складним і цікавим
з наукового погляду, саме тому в Україні, де коренізація запроваджувалася чи не
найбільш активно, він обріс величезним шаром наукової та політичної літератури.
Коренізація була вимушеною тактичною поступкою задля досягнення стра-
тегічної мети — побудови соціалізму в радянській державі та збереження влади
в руках більшовицького проводу. На шостому році радянського експерименту,
майже зневірившись в ідеї перманентної революції, більшовики повернулися об-
личчям до села. Необхідність налагодити взаємини з 9/10 населення країни, по-
ставити їхній виробничий потенціал на службу диктатурі пролетаріату виклика-
ла до життя неп і політику коренізації як його адміністративне супроводження.
Кремлівські керманичі розуміли, що соціальні та національні прагнення селян-
ства йдуть, так би мовити, «одним пакетом», а ігнорування цієї особливості по-
літичного моменту становить реальну загрозу владі. Виступаючи на VII Всеукра-
їнській партконференції в квітні 1923 р., Л. Троцький повчав місцевих делегатів:
«Коли ми цього [задоволення національних прагнень українського селянства —
Авт.] не зробимо, то селянство буде помножувати все своє незадоволення на на-
ціональний фактор і поставить нам таку одмітку, що загрожуватиме скасуванням

світовий центр соціалістичного господарства з однією загальною для всіх націй мовою. На
наступному етапі періоду всесвітньої диктатури пролетаріату, коли світова соціалістична
система господарства зміцніє достатньою мірою і соціалізм увійде в побут народів, коли на-
ції переконаються на практиці в перевагах спільної мови перед національними мовами, —
національні відмінності та мови почнуть відмирати, поступаючись місцем загальній для всіх
світовій мові». Сталин И.В. Национальный вопрос и ленининзм: Ответ товарищам Мешко-
ву, Ковальчуку и другим. Сочинения. Т. 11. Москва, 1949. С. 333—355.
30 З цією метою було створено Всесоюзний центральний комітет нового алфавіту
(ВЦКНА). Впродовж 1923—1935 рр. на основі латинського алфавіту було створено писем-
ність для 31 народу, що не мав її до цього часу, на латинську абетку було переведено 23 мови
з арабською основою та 7 інших мов. На 1935 р. 58 національностей загальною чисельністю
20 млн осіб користувалися латиницею на письмі.
31 Письмо И.В. Сталина В.Я. Касаткину о теоретических аспектах национального во-
проса. ЦК РКП(б) и национальный вопрос. Кн. 1: 1918—1933. Москва, 2005. С. 614.
438