Page 56 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

від Київа, щоб людність поставилась до цього спокійно і відбирала б награбоване
45
від більшовиків» . Чи дійсно С. Петлюра виступив з таким закликом, і якщо
так, то чи не було перекручено зміст його слів? Навіть якщо командир Гайдамаць-
кого коша Слобідської України і зробив таку заяву, то швидше за все мав на увазі
недопущення вивезення з Києва цінностей, награбованих більшовиками. Хоча,
звісно, не можна відкинути, що С. Петлюра вдався до популізму. Гасло «відбира-
ти награбоване» відповідало настроям населення (але не його інтересам). І щоб
створити враження про себе як про радикального діяча, який задовольняє праг-
нення киян, С. Петлюра міг видати таке розпорядження. Але в такому разі він не
прорахував наслідків. Як би там не було, слова «відбирати награбоване» пролу-
нали, і вкладено їх було, найімовірніше поза його волею, в уста С. Петлюри.
Стероризоване і значною мірою деморалізоване суспільство кинулося ви-
конувати цей заклик. Хвиля суспільної екзальтації, як було вже неодноразово,
спрямувалася передусім проти євреїв. До погромів не дійшло, але випадків само-
суду було чимало. За кілька тижнів більшовицької окупації України у населення
склався стійкий образ більшовика-єврея: «всі красногвардійці були євреї» .
46
Однак лунали й застереження проти огульного звинувачення єврейства. Один із
публіцистів — А. Ніковський (Яринович) — у ті дні писав: «З того, що Шапі-
ро був отаманом, Рахштейн — комісаром преси, Крицберг — фінансів, Ізраїль
Кулик — писарем, Чудновський городським комісаром, ще не слідує, що винні
взагалі євреї» .
47
Масштаби та наслідки самосудів у пресі й чутках перебільшувалися. Випадки
розправ над більшовиками та євреями жваво обговорювалися обивателями, що
формувало негативний образ української влади. До того ж невдовзі виявилося, що
«багато грабіжників мають посвідчення вільного козацтва» , масово поширю-
48
49
валися чутки про розстріли й арешти, вчинені українським військом . Зрештою
владі довелося докласти чимало зусиль, аби переконати громадян, що вільні козаки
не мають стосунку до розправ. Міський голова писав розпачливі листи до коман-
дира Вільного козацтва Києва отамана О. Данченка, осібного коменданта Києва
К. Прісовського, військового міністра О. Жуковського з проханнями відновити
50
порядок . Військове керівництво видавало накази про припинення незаконних
розправ. Державні та громадські органи закликали не допускати «ніяких актів на-
51
сильства й помсти над ким би то не було» . Вільне козацтво і Чорний курінь через
52
пресу запевняли про свою непричетність до самосудів та розстрілів . Проте гро-
мадськість і надалі була переконана, що погроми здійснювали «українці».
45 Там само. № 24.
46 Там само. № 28.
47 Там само.
48 Там само. № 24.
49 Там само. № 25.
50 Там само. № 26.
51 Там само.
52 Там само. № 28.
54