Page 58 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

Водночас спостерігалася деяка настороженість через появу німецьких чи
австрійських солдатів. М. Грушевському доводилося неодноразово пояснюва-
ти причини приходу німців в Україну, було навіть видано спеціальну брошуру
з промовистою назвою «Чого німці прийшли в Україну?». Однак уже в перші
тижні перебування військ союзників на українській території сталися численні
конфлікти з місцевим населенням, насамперед через вилучення продовольства та
фуражу. Умови перебування армій Центральних держав в Україні не було визна-
чено жодним з договірних документів.
Звільнення України від більшовиків тривало з 18 лютого до 8 травня 1918 р.,
коли імператор Вільгельм ІІ віддав наказ про припинення наступу після зайняття
Ростова-на-Дону. Штаб німецьких військ фельдмаршала Г. Айхгорна розмістив-
ся у Києві, а австро-угорських військ під командуванням фельдмаршала А. Кра-
уса — в Одесі. Посольства очолили відомі дипломати — барон А. Мумм і граф
Й. Форгач. Вся діяльність військових і дипломатів була спрямована на отримання
з України обумовлених договорами обсягів продовольства й сировини.
Вже перші кроки співпраці показали управлінську недієздатність уряду В. Го-
лубовича. Весняна посівна кампанія опинилася від загрозою зриву, і Г. Айхгорн
змушений був видати наказ «Про засів полів», який спричинив загострення
відносин з Центральною Радою. Німці, а згодом і австрійці вдалися до поши-
рення юрисдикції військово-польових судів на громадян УНР, практикуючи їх
арешти, екзекуції, вислання і розстріли. Незважаючи на спротив лівих фракцій
рейхстагу, вагання МЗС і відомства канцлера, Г. Айхгорн і В. Гренер переконали
Генеральний штаб і кайзера в нагальній потребі зміни українського керівництва.
Спершись на правоконсервативні власницькі кола, невдоволені соціалістичними
експериментами Центральної Ради, і заручившись згодою генерала Павла Ско-
ропадського очолити новий уряд, німецьке командування інспірувало наприкін-
ці квітня державний переворот. Позбавлена суспільної підтримки Центральна
Рада фактично саморозпустилася.
Проголошена ІІІ Універсалом Українська Народна Республіка проіснувала
160 днів — від 7 (20) листопада 1917 р. до 29 квітня 1918 р. Центральну Раду
незмінно очолював соціаліст за переконаннями науковець і політик Михайло
Грушевський. Посаду голови уряду послідовно обіймали соціалісти Володимир
Винниченко та Всеволод Голубович. Багатопартійну палітру репрезентували по-
над 30 осіб, які займали міністерські посади. В уряді діяла низка незвичних для
тогочасних європейських держав органів — міністерства великоруських, єврей-
ських, польських справ.
За час існування УНР Центральна Рада ухвалила ряд основоположних за-
конів. Серед найбільш знакових — IV Універсал, яким проголошено повну са-
мостійність УНР. Важливими також були закони, спрямовані на утвердження
національної державності: «Про зміну назв земських інституцій», «Про умови
обсаджування і порядок обрання суддів Генерального та Апеляційного судів»,
«Про прокурорський нагляд на Україні», «Тимчасовий закон про флот УНР»,
56