Page 63 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 63
Розділ 4. Новітній Гетьманат: консервативно-ліберальний реверс на тлі революції
генерал незмінно відповідав: «Zu spät!» (Пізно!), посилаючись на визнання Ні-
меччиною правління П. Скоропадського. Посол А. Мумм також звернув увагу
на домінування в уряді кадетів, але заспокоював МЗС: «Більшість міністрів, ві-
рогідно, не дуже далекі від великоруської ідеї, проте не слід сприймати це дуже
трагічно, враховуючи, що кабінет міністрів є чисто робочим і знаходиться під по-
5
стійним контролем моїм та верховного командування» .
Творення нової державності, української не лише формою, а й змістом, зна-
чною мірою залежало від ступеня національної самоідентифікації правлячої елі-
ти, її свідомісної українськості. Більшість міністрів, вищих чинів гетьманської
адміністрації були вихідцями з козацько-старшинсько-гетьманських родів. Їхні
предки у процесі інкорпорації в державні та громадські структури Російської ім-
перії русифікувалися. Разом з тим саме це середовище продукувало певний про-
шарок людей з роздвоєною лояльністю, які вважали себе одночасно і малоросами
(українцями), і великоросами (росіянами). В динамічних умовах революції наці-
ональні ідентичності колишньої імперської еліти конструювалися як ситуатив-
ні, гібридні, позначені множинною лояльністю. Австрійський історик Андреас
Каппелер писав, що в Росії лояльність до государя, імперії та станова належність
мали більше значення, ніж належність до етнічної чи конфесійної групи .
6
Така сама дихотомічна українсько-російська лояльність була властива й сві-
домості П. Скоропадського — нащадка одного з найбільш знатних малоросій-
ських родів і царського аристократа. Крах Російської монархії, зречення імпера-
тора, революціонізація армії привели його до співпраці з Центральною Радою,
але для соціалістичних лідерів він залишився «класово чужим». Генерал прихо-
дить до думки про необхідність повалення УЦР і будівництва української держа-
ви на засадах самостійності, не ворожої децентралізованій Росії. Невдовзі після
втрати влади П. Скоропадський відверто писав: «Звичайно, самостійність, якої
тоді доводилося суворо дотримуватися через німців, що твердо на цьому стояли,
для мене ніколи не була життєвою, але я думав, — та так би воно й було — німці
змінили б свою політику в бік федерації України з Росією» .
7
Реалізацію своїх тимчасових диктаторських повноважень для наведення ладу
і відновлення спокою в краї П. Скоропадський пов’язував з формуванням цен-
тралізованої владної вертикалі: гетьман — уряд — губернські і повітові управлін-
ня. У здійсненні планованих економічних реформ особливу роль було відведено
органам місцевої адміністрації. Указом гетьмана та наказом міністра внутрішніх
справ посади комісарів УНР ліквідовувалися, а вводився інститут губернських і
8
повітових старост .
5 Крах германской оккупации на Украине. Москва, 1936. С. 122.
6 Каппелер А. Мазепинцы, малороссы и хохлы: украинцы в этнической структуре Рос-
сийской империи. URL: http://litopys.org.ua/vzaimo/vz11.htm (дата звернення: 20.11.2020).
7 Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. Київ-Філадельфія, 1995.
С. 51.
8 Державний вістник. 1918. 26 травня.
61
