Page 68 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

бутки — 3,2 млрд. Загальний дефіцит дорівнював 2,1 млрд крб і покривався за
30
рахунок випуску білетів Державної скарбниці та кредитових операцій . І все ж
зміцнення фінансово-банківської системи було одним з найсуттєвіших здобутків
економічної політики гетьманського уряду.
Земельна реформа належала до головних пріоритетів діяльності особисто
П. Скоропадського і Ради Міністрів. Її концепцію було сформульовано в геть-
манській грамоті: «відчуження земель по їх дійсній вартості від великих власни-
31
ків для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів» . Гетьман
добре розумів, що реформа є ключовим фактором стабільності державного ладу,
спокою в переважно селянській за складом населення країні і нормальних відно-
син з німецько-австрійськими союзниками.
Підготовка і проведення реформи покладалися на міністерство земельних
справ, очолюване В. Колокольцовим — ученим-агрономом, харківським зем-
левласником і земським діячем, членом партії кадетів. Саме він став головою
комісії з розроблення проєкту земельної реформи. Вже в травні уряд почав
розгляд надзвичайно важливого закону про порядок набування та позбавлення
земель на території України. Після гострих дебатів він був затверджений геть-
маном 14 червня під назвою «Про право продажу і купівлі землі поза міськими
32
оселями» .
Цей акт вирішував принципове питання про розмір земельного наділу —
не більш як 25 десятин. Кожен землевласник міг продавати землю, а Державний
земельний банк купувати її без обмежень. Однак закон виявився недієздатним,
оскільки не було визначено способи переходу землі від власників до Держав-
ного земельного банку, ступінь імперативності відчуження землі, максимальні
розміри так званих культурних господарств (цукрових, насіннєвих, овочевих,
конярських).
Під тиском землевласницького лобі Рада Міністрів ухвалила низку законів,
які фактично захищали поміщицькі інтереси. Зокрема, закон від 6 липня про
губернські і повітові земельно-ліквідаційні комісії надавав землевласникам пра-
вове підґрунтя для відшкодування збитків, завданих селянами. Встановлювався
піврічний термін задоволення вимог, а головне — дозволялися приблизні підра-
хунки втрат поміщиків. Норми закону не тільки об’єктивно заблокували операції
з продажу землі, а й спровокували масштабні відшкодувальні акції землевласни-
33
ків із застосуванням насильницьких методів .
Восени 1918 р. стало очевидним, що поміщики зовсім не бажають позбува-
тися земельних володінь. Все більшого розмаху набувала здача землі в оренду. До
того ж із запізненням було задіяно і ключовий інструмент перерозподілу землі —
Державний земельний банк. Його статут було введено в дію лише у вересні. Го-

30 Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр. Т. 2. Нью-Йорк, 1954. С. 192, 194—195.
31 Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Т. 2. С. 38.
32 Державний вістник. 1918. 16 червня.
33 Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Т. 2. С. 129.
66