Page 65 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 4. Новітній Гетьманат: консервативно-ліберальний реверс на тлі революції

Відсутність достатньої кількості місцевих правників змушувала уряд запо-
внювати посади працівниками колишніх російських судових установ, що стало
нездоланною перешкодою у запровадженні української мови в судочинстві. Зро-
зуміло, що то були вимушені, тимчасові заходи, спричинені кадровим дефіцитом
правників і нерозвиненістю власної законодавчої бази. Однак надто широке їх
практикування в поєднанні з надзвичайним станом іноземної окупації, діяльніс-
тю німецьких та австрійських військово-польових судів об’єктивно підривало за-
сади формування Гетьманату як не лише правової, але й національної держави.
Серед правоохоронних органів особливе місце посідала Державна варта —
збройні підрозділи у складі МВС, які виконували функції дореволюційної по-
ліції і жандармерії . До компетенції департаменту Державної варти було відне-
13
сено надзвичайно широкий спектр функцій: від охорони громадського порядку
і безпеки до збройного придушення партизансько-повстанського руху. Кадро-
вий склад підрозділів Державної варти формувався з колишніх поліцейських,
жандармів, городових, наглядачів, офіцерів та унтерофіцерів. Повернувшись на
службу, вони принесли досвід (у тому числі негативний) охоронних структур
царських часів, відновили функціонування старої агентури. Прокурорський
нагляд за діяльністю чинів Державної варти був формальним. Особливої одіоз-
ності їй надавала участь у каральних експедиціях німецьких і австро-угорських
військ проти селян.
Політична система Української Держави залишилася деформованою через від-
сутність представницької гілки влади. Задекларовану в грамоті гетьмана обіцянку
найближчим часом видати закон про вибори до Українського сейму не було вико-
нано, оскільки П. Скоропадський зобов’язався перед німцями не проводити ви-
бори до наведення «ладу і спокою». А цього, як відомо, так і не було досягнуто.
Визначення форми державності Гетьманату вже ціле століття залишаєть-
ся каменем спотикання в українській і зарубіжній історіографії. Його сучасні
адепти стверджують, що Гетьманат був «органічним відродженням традиційної
14
форми української державності» , «закономірним результатом збереженос-
ті саме власної української національної орієнтації з боку української еліти і її
прагнень… до реставрації традиційної держави — Гетьманату» . Їх опоненти
15
16
не шкодують таврувальних епітетів на кшталт «класична маріократія» , «ан-
17
тиреволюційний», «абсолютистський» режим, «історичний анахронізм» .
13 Державний вістник. 1918. 5 червня.
14 Терещенко Ю. Гетьманат Павла Скоропадського як прояв консервативної революції.
Український історичний журнал. 2008. № 4. С. 28.
15 Потульницький В. Український консерватизм як ідеологічна і соціально-політична пе-
редумова становлення 2-го українського гетьманату: основні напрямки і концепції (1789—
1914). Вісник Київського державного лінгвістичного університету. 2000. Вип. 4. С. 106.
16 Мироненко О. Крах маріократії П. Скоропадського. Українське державотворення.
Словник-довідник. Київ, 1997. С. 252.
17 Солдатенко В. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки у 4 т. Т. ІІ: Рік 1918.
Київ, 2009. С. 189—190.
63