Page 64 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

Процес добору кадрів для місцевої адміністрації виявився доволі складним,
особливо на повітовому рівні. Заступник державного секретаря проф. М. Моги-
лянський згадував про труднощі формування низового управлінського апарату,
коли «з фатальною неминучістю доводилося повертати до влади і вербувати для
кадрів нової влади людей досвіду старого часу, які були до того ж дуже озлоблені
9
усіма попередніми діями» . Посади старост зайняли поміщики, колишні земські
діячі, судді та військові.
Після суспільних потрясінь періоду Тимчасового уряду і Центральної Ради,
більшовицького беззаконня муравйовщини влада в українській провінції повер-
нулася на круги своя. Фактична передача управління на місцях поміщикам була
стратегічною помилкою П. Скоропадського. З одного боку, завдяки їхній під-
тримці він став главою держави і мав би й надалі шукати в них опори, з іншого —
саме великі землевласники своїми «відшкодувальними» акціями, каральними
експедиціями проти селян із залученням окупаційних військ інспірували перма-
нентний повстансько-партизанський рух, невдоволення гетьманським режимом,
фактично заблокували земельну реформу.
Неодмінний атрибут політичної системи — судова гілка влади при Гетьмана-
ті зазнала суттєвих змін порівняно з часами УНР, еволюціонувавши в бік віднов-
лення дореволюційної системи судочинства. Уряд відмовився від Генерального
суду і створив за взірцем російського Правительствующого сенату Державний
сенат — найвищий судовий орган, діяльність якого регламентувалася актами Ро-
сійської імперії. Він складався з трьох генеральних судів — цивільного, карного і
10
адміністративного . Членами Державного сенату наказом гетьмана було призна-
чено переважно російських правників, які залишили Росію з приходом до влади
більшовиків. Сенаторами стали також окремі члени Генерального суду УНР та
група чинних урядовців включно з прем’єром Ф. Лизогубом. Президентом Дер-
жавного сенату був призначений М. Василенко, сполучаючи цей пост з посадою
міністра освіти та мистецтва.
Орієнтація на судову систему царських часів виявилася й у відновленні судо-
11
вих палат. Було створено три палати — Київську, Харківську та Одеську . Через
відсутність українського законодавства вони послуговувалися російською імпер-
ською правовою базою. Українські впливи майже не зачепили військову юсти-
цію. Відомий генерал-правник В. Мустафін, не дуже прихильний до українства,
свідчив, що при призначенні колишніх військових юристів у Військово-судове
управління не вимагалося «ні обов’язкової державної «мови», ні українського
12
походження, ні українських “патріотичних почуттів”» .

9 Могилянский Н. Трагедия Украйны. Революция по мемуарам белых. Москва-Ленин-
град, 1930. С. 130.
10 Державний вістник. 1918. 22 липня.
11 Там само.
12 Гетман П.П. Скоропадский. Украина на переломе. 1918 год. Москва, 2014. С. 448.
62