Page 84 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 84

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

                   Німецьке командування і посольство постійно втручалося не тільки в кадро-
               ву, а й у законотворчу діяльність уряду. Керуючий Державним земельним бан-
               ком Р. Будберг писав: «Найважливіші з законів гетьманського уряду, крім санкції
               Ради міністрів, вимагали ще санкції німців, «що не втручалися у внутрішні спра-
               ви», і часто-густо закон, який пройшов всі інстанції, не отримував схвалення
               Мумма чи Айхгорна, і тоді або доводилося закон переробляти, або просто йому
                                         98
               не судилося побачити світ»  .
                   Очолювана міністром В. Колокольцовим земельна комісія у травні розро-
               била проєкт закону про право продажу-купівлі землі. Документ затримав у себе
               посол А. Мумм, який не погоджувався з правом проведення операцій з землею
               лише громадянами України, а також нормою у 25 десятин, оскільки чимало нім-
               ців-колоністів мали по 50—60 десятин. Тільки в середині червня закон був за-
                                                     99
               тверджений гетьманом і оприлюднений  .
                   На початку липня у зв’язку з початком жнив фельдмаршал Г. Айхгорн наді-
               слав прем’єру Ф. Лизогубу листа, у якому вказував на зволікання уряду із забез-
               печенням своєчасного збирання хліба та проведення інших сільгоспробіт. Рада
               Міністрів постановила доручити прем’єр-міністру довести до відома фельдмар-
                                                                               100
               шала, що такі заходи розроблені і перебувають на стадії узгодження  .
                   Упродовж усієї окупації проблема хлібно-сировинного експорту зали-
               шалася стрижневою у відносинах України з Центральними державами. Геть-
               ман П.  Скоропадський і прем’єр Ф.  Лизогуб чітко усвідомлювали, що від її
               розв’язання залежить ставлення союзників, а з огляду на гіркий досвід УНР —
               і їхня власна доля. Тому змушені були миритися з німецьким диктатом у цій
               сфері. На початку серпня було відправлено у відставку міністра продовольчих
               справ Ю. Соколовського, його місце зайняв С. Гербель. Він відкрито задекла-
               рував своє неприйняття хлібної монополії як інструменту вилучення у селян
               зернових надлишків.
                   Дізнавшись про таку позицію новопризначеного міністра, А. Мумм зажа-
               дав від нього пояснень і вимагав, щоб Рада Міністрів прийняла постанову про
               збереження хлібної монополії. Керуючому МЗС Д. Дорошенку було доручено
                                             101
               з’ясувати це питання з послом  . Очевидно, тому не вдалося порозумітися з
               німецькою стороною, оскільки С. Гербель повідомив уряд про ускладнення від-
               носин між Мінпродом і німецькими представниками з деяких продовольчих пи-
               тань. Було ухвалено постанову про створення комісії для переговорів з німцями,
               проте похитнути їхню впевненість у доцільності хлібної монополії не вдалося.
               У своїх спогадах П. Скоропадський кваліфікував введення хлібної монополії як
               одну з корінних помилок союзників  .
                                                 102
                   98  Гетман П.П. Скоропадский. Украина на переломе. 1918 год. С. 409.
                   99  Державний вістник. 1918. 16 червня.
                   100  Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Т. І. С. 123.
                   101  Там само. С. 233.
                   102  Скоропадський П. Спогади. С. 221.
                                                    82
   79   80   81   82   83   84   85   86   87   88   89