Page 81 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 4. Новітній Гетьманат: консервативно-ліберальний реверс на тлі революції

Провідною політичною лінією німецько-австрійського альянсу щодо Укра-
їни виступала реалізація економічної складової Брестського миру, названого
«хлібним» (Brotfrieden). Про прагматизм німецьких військових у ставленні до
нового союзника свідчать висловлювання начальника штабу Східного фронту і
одного з творців Брестського миру генерала М. Гофмана: «Вся Україна цікавить
84
мене тільки до наступного врожаю. А там нехай з нею буде, що завгодно» . Тож
здатність забезпечити виконання договірних зобов’язань з поставок продоволь-
ства і сировини визначала перспективи взаємин союзників з новою гетьманською
владою та її подальшу долю.
Формально за Брестськими угодами Гетьманат отримав суверенний статус.
Однак вище німецьке командування, яке з великою неохотою відмовилося від
прямого імперського управління, розглядало його як «фікцію дружньої держа-
ви». Таке ставлення було зумовлене військово-політичною гегемонією Німеччи-
ни, фактичною окупацією теренів України, її становищем сателіта однієї зі сторін
світового протиборства — Четверного союзу.
Після завершення бойових дій проти більшовиків між МЗС і вищим вій-
ськовим командуванням виявилися істотні розходження щодо легітимації фор-
ми української державності. Штаб оберкомандо у Києві вважав, що для отриман-
ня хліба «необхідно відмовитися від політики, яка зводиться до фікції дружньої
85
країни. Новий уряд буде робити те, що ми вважаємо необхідним» .
Таку позицію військових не підтримувало відомство канцлера і МЗС. Заступ-
ник міністра Г. Буше терміново звернувся до посла А. Мумма із запитом щодо по-
яснення змісту заяв військових: чи значить, що тепер до України треба ставитися
не як до держави, з якою встановлено мирні відносини, а тільки як до окупованої
86
території . Вже наступного дня А. Мумм віртуозно сформулював своє бачення
проблеми: він не поділяє уявлення про Україну лише як «дружню країну», про-
те вважає «необхідним підтримати на Україні фікцію самостійної дружньої нам
держави тією мірою, наскільки це збігається з нашими інтересами» .
87
Ставлення штабу оберкомандо (В. Гренер, Г. Айхгорн) та дипломатичної
місії (А. Мумм, Г. Берхем) до П. Скоропадського і Ради Міністрів істотно від-
різнялося від ставлення до лідерів Центральної Ради і уряду УНР, які дістали
критично-таврувальні означення на кшталт «катедер-соціалісти», «молоді
88
фантазери», «незрілі студенти», «неприємні елементи» . Німецькі військові і
дипломати бачили в гетьмані сановного царського генерала, людину шляхетного
походження, великого землевласника, противника соціалістичних експеримен-
тів і водночас уважного до потреб союзників, здатного до компромісів політика,
реаліста в усвідомленні власної залежності від не ним запрошених «рятівників».

84 Архив русской революции. Т. І. Берлин, 1922. С. 388.
85 Крах германской оккупации на Украине. С. 64.
86 Документы о разгроме германских оккупантов на Украине в 1918 году. С. 83—84.
87 Крах германской оккупации на Украине. С. 65
88 Україна між самовизначенням та окупацією: 1917—1922 роки. Київ, 2015. С. 244.
79