Page 79 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 4. Новітній Гетьманат: консервативно-ліберальний реверс на тлі революції

Важливим напрямом діяльності МЗС, успадкованим від УНР, були укра-
їнсько-російські відносини. Певні механізми їх врегулювання були обумовлені
Брестськими угодами Центральних держав з РСФРР. У середині травня до Ки-
єва прибула російська делегація, очолювана відомими більшовицькими діячами
Х. Раковським і Д. Мануїльським. Головою української делегації було призначено
генерального суддю С. Шелухіна. Переговори розпочалися 23 травня і тривали
до початку жовтня 1918 р. Незважаючи на напружений переговорний процес,
12 червня сторонам вдалося укласти договір про перемир’я. За його умовами
припинялися бойові дії вздовж усієї лінії фронту на час ведення мирних пере-
говорів, передбачалося повернення на батьківщину громадян обох держав, від-
новлення залізничного сполучення, налагодження товарообміну, відкриття кон-
79
сульських установ тощо .
Однак у подальшому конструктивного діалогу не склалося. Радянська делегація
в очікуванні очевидної поразки Четверного союзу як нагоди розірвати Берестей-
ський мирний договір стала на шлях затягування переговорів. Водночас, використо-
вуючи дипломатичний статус своїх консульств у Києві, Харкові і Одесі, розгорнула
антиукраїнську підривну діяльність, вступила в контакт з представниками соціаліс-
80
тичної опозиції. На початку жовтня 1918 р. переговори було перервано .
Після вступу на посаду Д. Дорошенко надіслав листа німецькому і австро-
угорському посольствам з викладом офіційної позиції українського уряду з крим-
ського питання. У ньому зазначалося: «Стоючи на принципі самоозначення, не
бажаючи порушувати волі населення, нарешті, розуміючи різні відміни в житті
Криму, Український уряд вважає, що приєднання Криму може відбутись на авто-
81
номних підставах» .
Однак вирішальна роль у визначенні статусу Криму належала військовому
керівництву Німеччини, яке у червні 1918 р. погодилося сформувати на півост-
рові крайовий уряд на чолі з генералом С. Сулькевичем — переконаним монар-
хістом проросійської орієнтації, який розгорнув відкриту антиукраїнську кампа-
нію. У відповідь на початку липня Рада Міністрів розпочала економічну блокаду
півострова. Було припинено залізничне і морське сполучення, торговельні опе-
рації, поштовий зв’язок тощо.
Однак суттєвого просування у кримському питанні вдалося досягти тільки
під час державного візиту П. Скоропадського до Німеччини у першій половині
вересня. Гетьман фактично отримав принципову згоду на включення Криму до
складу Української Держави та передачу їй Чорноморського флоту. Під тиском
німецького командування на початку жовтня С. Сулькевич направив до Києва
повноважну делегацію для переговорів з українським урядом. Вони завершилися
попередньою домовленістю про входження Криму до складу Української Держа-
ви на правах автономного краю під єдиною верховною владою гетьмана. Однак ці

79 Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР 1918 р. С. 299—301.
80 Там само. С. 10—29.
81 Там само. С. 147.
77