Page 74 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

українцями, уродженцями українських губерній Росії, випускниками Академії
Генштабу, у роки світової війни займали посади командирів дивізії чи корпусу,
мали георгіївські відзнаки.
Відповідно до плану, чисельність особового складу армії Української Держа-
ви в мирний час мала сягати понад 300 тис. осіб: 175 генералів, 14 930 старшин,
2 975 військових урядовців, 291 тис. підстаршин і козаків. Основу збройних сил
мали становити 8 корпусів, Сердюцька (гвардійська) дивізія, чотири кавалерій-
ські дивізії, окремі піхотна та артилерійські бригади, залізничні, саперні, авіацій-
62
ні та інші частини . Реалізація серйозних напрацювань гетьманських військово-
посадовців унеможливлювалася насамперед німецько-австрійською окупацією.
І все ж П. Скоропадському за згоди німецького командування вдалося здій-
снити амбітний задум — сформувати Сердюцьку дивізію як своєрідну гетьман-
ську гвардію. У липні було ухвалено закон Ради Міністрів про призов 5 тис. осіб
63
для комплектування цієї дивізії . Рядовий склад набирався з синів заможних
селян Лівобережної України. Втім, навіть гетьманська гвардія не стала надійною
опорою режиму: попри доволі прискіпливий становий відбір, пропаганду ко-
зацьких, гвардійських традицій і клятву на вірність гетьманові, під час повстання
частина вояків дивізії перейшла на бік Директорії і долучилася до взяття Києва.
З приходом до влади П. Скоропадський твердо і послідовно домагався пе-
редачі Чорноморського флоту. Однак керівництво Німеччини тільки восени
1918 р. дало на це згоду, яку не вдалося втілити в життя. Створене 15 листопада
морське міністерство після захоплення Криму Добровольчою армією втратило
сферу діяльності. З початком антигетьманського повстання лише незначна час-
тина воєначальників перейшла на бік Директорії, переважна ж більшість гене-
ралів, адміралів, вищих офіцерів свою подальшу долю пов’язала з білим рухом.
Гетьманський режим, позбавлений військового захисту Центральних держав, був
приречений на падіння.
Вагомі досягнення і навіть справжні новаційні прориви спостерігалися в
сфері культурного життя українства. Пізніше, з огляду на негативне ставлення до
Гетьманату як такого, значна частина їх у масовій свідомості пов’язувалася з пізні-
шою Директорією. Загалом діяльність Міністерства народної освіти і мистецтва,
очолюваного відомим громадським і політичним діячем, членом ЦК партії каде-
тів проф. М. Василенком, вирізнялася неймовірною з огляду на загальну ситуацію
активністю та значущими перспективними наслідками. Начальник гетьмансько-
го штабу генерал Б. Стелецький вважав, що в уряді «це була майже єдина людина,
яка робила свою справу не захоплюючись ні політикою, ні бажанням створювати
собі якусь славу, але разом з тим трималася певного малоросійського напрямку і
з почуттям власної гідності» .
64

62 Тинченко Я. Українські збройні сили. Березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація,
чисельність, бойові дії). Київ, 2009. С. 208.
63 Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Т. 1. С. 184.
64 Гетман П.П. Скоропадский. Украина на переломе. 1918 год. С. 721.
72