Page 77 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 4. Новітній Гетьманат: консервативно-ліберальний реверс на тлі революції

собору. В. Зеньковський вважав, що собор потрібний для того, «щоб встановити
церковну автономію (але, звичайно, не автокефалію) України, бо бачив, що без
70
цього неможливе подальше нормальне життя церкви» . Собор мав визначити-
ся й щодо визнання Антонія митрополитом Київським.
Урочисте відкриття Українського церковного собору відбулося вранці
20 червня у храмі св. Софії за участю міністрів і гетьмана П. Скоропадського. На-
ступного дня В. Зеньковський привітав зібрання від імені уряду і підкреслив, що
уряд не домагається розриву з патріархом Московським і проголошення авто-
кефалії, але як відповідальне завдання розглядає встановлення церковної авто-
номії. Однак проросійська більшість собору не допустила до участі в засіданнях
українську меншість; Антоній був визнаний митрополитом Київським і Галиць-
ким; урядові пропозиції щодо автономної вищої церковної влади в Україні було
відкинуто; єпископат вів латентну боротьбу проти міністерства.
У жовтні було сформовано новий уряд, в якому посаду міністра ісповідань
зайняв відомий український діяч О. Лотоцький — випускник Київської духовної
академії. Він прийшов до уряду з твердими намірами переконати колег у необ-
хідності проголошення автокефалії української церкви. 13 листопада Рада Міні-
стрів ухвалила постанову, у якій зазначалося: «Визнати, що Православна церква
на Україні повинна бути автокефальна, в такому смислі й просити міністра іспо-
відань викласти точку зору уряду на це питання Собору». За це рішення прого-
71
лосували вісім міністрів, п’ять — проти, один — утримався .
Після такої ухвали уряду О. Лотоцький прийшов на засідання собору і ви-
голосив промову, в якій заявив: «Українська Церква має бути автокефальною під
головуванням київського митрополита і в канонічному зв’язку з іншими само-
стійними Церквами. Автокефалія української Церкви — не лише церковна, а й
національна необхідність». Учасники собору і церковні ієрархи не сприйняли
декларації уряду і влаштували міністрові обструкцію.
Це було волюнтаристське рішення, домогтися виконання якого уряд не мав
ні засобів, ні часу. Наступного дня, 14 листопада П. Скоропадський розпустив
Раду Міністрів, проголосив грамоту про федерування з небільшовицькою Ро-
сією. Відставка О. Лотоцького викликала задоволення в учасників собору. Знаме-
ниті слова архієпископа Євлогія (Георгієвського) «Впав міністр, впала й автоке-
фалія» були зустрінуті церковним співом «Ісполла еті деспота» (грец. «Многії
72
літа, владико») .
Зовнішня політика за «Законами про тимчасовий державний устрій Украї-
ни» належала до компетенції глави держави: «Гетьман є вищий керівничий всіх
зносин Української Держави з закордонними державами» . На час проголошен-
73
ня Гетьманату наприкінці квітня 1918 р. основні напрями її зовнішньополітич-

70 Гетман П.П. Скоропадский. Украина на переломе. 1918 год. С. 257—258.
71 Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Т. І. С. 369.
72 Ульяновський В. Церква в Українській Державі 1917—1920 рр. Київ, 1997. С. 37.
73 Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Т. ІІ. С. 39.
75