Page 76 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

Крім освітянських справ, міністерство опікувалося культурно-мистецькою
сферою. За часів Гетьманату було засновано Національний музей, Національний
архів, Національну оперу, Національну бібліотеку, фінансову підтримку одер-
жали театральні колективи Л. Курбаса і П. Саксаганського, хоровий колектив
О. Кошиця, подальшого розвитку набуло кіномистецтво, здійснювалися па м’ят-
ко охоронні заходи.
В кінцевому підсумку здобутки культурного будівництва в часи гетьмансько-
го правління виявилися надзвичайно вагомими. Вони стали результатом помір-
кованої державної політики, використання напрацювань УНР у цій сфері, толе-
рантного проведення українізації, значних бюджетних видатків, подвижницької
праці великої когорти українських діячів.
Релігійно-церковні справи впродовж усього періоду Гетьманату залишали-
ся однією з найбільш напружених сфер духовного життя. П. Скоропадський як
людина віруюча був переконаний у необхідності створення окремої урядової ін-
ституції у статусі міністерства як інструменту впливу на церковне життя і засобу
комунікації між вищими світською і духовною владою.
Наростання у суспільстві революційних, національно-визвольних тенденцій
активізувало в церковному середовищі рух за автокефалію Української право-
славної церкви. Це у свою чергу викликало спротив консервативних сил, пред-
ставлених місцевими єпископами та священниками Російської православної
церкви. Ситуація значно ускладнювалася у зв’язку з призначеними на 19 травня
виборами Київського митрополита, які ще до гетьманського перевороту санкці-
онував патріарх Московський Тихон.
16 травня главою новоствореного Міністерства ісповідань був призначений
професор Університету св. Володимира В. Зеньковський — активний учасник релі-
гійно-церковного життя і талановитий науковець . Перед міністерством постало
69
невідкладне завдання — визначити офіційну позицію державної влади щодо об-
рання митрополита на Київському єпархіальному з’їзді. В. Зеньковський спробував
переконати вікарного єпископа Никодима не проводити вибори митрополита на
єпархіальному з’їзді, а перенести на Всеукраїнський церковний собор, що плану-
вався на початку червня, але єпископ фактично відкинув ці пропозиції.
Спроби В. Зеньковського запобігти обранню на київську кафедру митропо-
лита Храповицького не мали наслідків. За позицію уряду проголосували лише
8 делегатів з кількох сотень. Не допомогли й звернення Ф. Лизогуба до патріар-
ха Тихона з проханням не визнавати канонічність Антонія. Хоча в листі Тихона
було визнано вищою церковною владою і задекларовано небажання розривати з
Москвою чи домагатися через Константинополь автокефалії.
В умовах очевидного ігнорування єпископом Никодимом позиції Ради Міні-
стрів у церковному питанні і підтримку його дій Московським патріархом Мініс-
терство ісповідань зосередило увагу на підготовці Всеукраїнського церковного
69 Зеньковский В. Пять месяцев у власти (15 мая — 19 октября 1918 г.): Воспомина-
ния. Москва, 1995. С. 51—52.
74