Page 78 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

ного курсу вже було наперед визначено договірними зобов’язанням УНР, осо-
бистою обіцянкою П. Скоропадського дотримуватися умов Брестського миру,
орієнтацією на держави Четверного союзу, узгодженням закордонної політики з
німецькими і австрійськими союзниками.
Зовнішня політика була зоною відповідальності Міністерства закордонних
справ, очолюваного Д. Дорошенком. Першочерговими були питання створення
дієздатного апарату міністерства та організації дипломатичних представництв.
Заступником міністра був О. Палтов — найближчий радник і головний пред-
ставник гетьмана у стосунках з німецькими військовими і дипломатами. Вже піз-
ніше П. Скоропадський писав: «Майже весь час гетьманства зовнішня політи-
74
ка знаходилася у моїх руках, руках Палтова і частково Лизогуба» . За складом
співробітників МЗС було найбільш «українським». На початку червня апарат
міністерства налічував 243 співробітники, водночас його бюджет був одним з
75
найменших серед міністерств і становив у 1918 р. лише 8,5 млн крб .
Нагальною потребою було призначення українських посольств, насамперед
до держав Четверного союзу. У червні послом у Німеччині став відомий громад-
ський діяч барон Ф. Штейнгель. Посольство України в Австро-Угорщині очолив
поляк за походженням В. Липинський, відомий своєю послідовною проукраїн-
ською позицією. У липні послом до Болгарії призначили відомого українського
діяча О. Шульгина. Певні складнощі виникли при доборі посла до Туреччини.
Тільки у жовтні цю посаду обійняв М. Суковкін — колишній голова Київського
губернського земства і губернський комісар Тимчасового уряду.
МЗС працювало над вибудовуванням структури закордонних представ-
ництв. Рада Міністрів ухвалила закон про відкриття 10 консульських агентств
першого і 20 — другого розрядів. Тільки в Москві і Петрограді уряд дозволив
76
відкрити генеральні консульства . 15 серпня Д. Дорошенко своїм наказом ви-
значив місцеперебування консульських агентств на території колишньої Росій-
77
ської імперії . Наказ виконувався досить повільно і не в повному обсязі. Україна
не мала необхідних фахівців, тому на консульські посади в містах Росії призна-
чалися лідери місцевих українських громад.
На початку листопада уряд скасував попередній закон про генеральні кон-
сульства і консульські установи, затвердив нові типи і кількість дипустанов (20),
їх штати і місця перебування в іноземних державах. Значно розширювався спи-
сок представництв у країнах Європи — Данії, Швеції, Нідерландах, Норвегії,
Литві, Курляндії. В РСФРР залишалося замість 20 задекларованих раніше лише
два генконсульства і два віцеконсульства .
78
74 Скоропадський П. Спогади. С. 169.
75 Дорошенко Д. С. 194.
76 Там само. С. 94—95.
77 Державний вістник. 1918. 13 жовтня; Мирні переговори між Українською Державою та
РСФРР 1918 р. Зб. док. і матеріалів. Київ-Нью-Йорк-Філадельфія, 1999. С. 12.
78 Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917—1921 рр.).
Документи і матеріали. Київ, 2010. С. 172—175.
76