Page 88 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 88
УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.
дженим кризою українського демократично-революційного процесу і ускладне-
ним фіналом Першої світової війни. В сучасній українській і зарубіжній, зокрема
німецькомовній, історіографії військова присутність Німеччини і Австро-Угор-
щини на території України у 1918 р. однозначно кваліфікується як окупація.
Дійсно, відбувалися грубе втручання вищого німецького і австрійського ко-
мандування, дипломатичних місій, військових адміністрацій на місцях у внутріш-
ні справи країни перебування / дислокації військ; запровадження військово-по-
льових судів, практикування страт, арештів та вислання українських громадян;
широкі реквізиції продовольства, сировини та енергоносіїв; захоплення держав-
ного майна і матеріалів. Усе це підпадає під дію окремих статей ІV Гаазької кон-
венції «Про правила і звичаї війни» (жовтень 1907 р.).
Водночас цю ситуацію не можна назвати класичним окупаційним режимом,
як, скажімо, на завойованих територіях Бельгії та Сербії, що управлялися безпо-
середньо військовою адміністрацією Німеччини і Австро-Угорщини. Введення
військ в Україну здійснювалося на прохання уряду в рамках надання збройної
допомоги. На зайнятій території функціонували центральний уряд, регіональні
адміністрації, правоохоронна система, органи місцевого самоврядування. Здій-
снювалися двосторонні дипломатичні відносини, діяли торговельно-економічні
угоди, відбувалися державні візити, нагородження українських урядовців тощо.
Тож сама окупація та взаємодія окупаційних сил з органами влади й управління
молодого суб’єкта міжнародних відносин набули гібридного характеру, справив-
ши потужний вплив на подальшу історію країни.
Суспільні антагонізми. П. Скоропадський у Грамоті до всього українсько-
го народу своє рішення взяти тимчасово всю повноту влади обґрунтував кате-
горичним домаганням трудових мас «збудувати таку державну владу, яка здібна
була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці» 118 .
Інавгураційний акт містив пряме звернення до двох найчисленніших соціаль-
них груп — селянства і робітників. Малоземельним хліборобам гетьман обіцяв
наділення землею за її дійсною вартістю шляхом відчуження у великих землев-
ласників, а робітничому класу — тверде забезпечення прав. Було приділено осо-
бливу увагу поліпшенню правового становища і умов праці залізничників. Ха-
рактерно, що окремого звернення до власницьких кіл, які привели гетьмана до
влади, у грамоті не було.
Державний переворот не викликав серйозних виступів на захист Централь-
ної Ради, за винятком поодиноких протестів земських і думських правлінь, де
переважали соціалісти. Однак проголошення гетьманом царського генерала,
великого землевласника П. Скоропадського, авторитарна модель державного
устрою, формування уряду без представників українських соціалістичних партій
викликали з боку партійних лідерів майже одностайну, хоча й досить ліберальну
обструкцію нової влади.
118 Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Т. ІІ. С. 38.
86
