Page 93 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 4. Новітній Гетьманат: консервативно-ліберальний реверс на тлі революції

внутрішню суперечність, що в кінцевому підсумку привело до втрати підтримки
селянства і робітництва.
Найбільш гостро непримиренні антагонізми проявилися у відносинах геть-
манського режиму з українським селянством. Проголошена П. Скоропадським
загалом прогресивна земельна реформа, основана на приматі права приватної
власності, набула у сфері земельних відносин викривлених форм. Відновлення
поміщицької власності досягалося силовими методами. Частина ухвалених уря-
дом законів об’єктивно мала антиселянський характер і в руках губернських і
повітових старост, місцевих поміщиків перетворилася на інструмент прикриття
репресивних «відшкодувальних» акцій місцевих землевласників . Протягом
134
травня-червня практика набула (див. вище) значного розмаху і викликала зворот-
ну реакцію селянства, що вилилося у масовий спротив, широкий повстанський
рух, спрямований не лише проти поміщиків, німецько-австрійських окупантів, а
й державної влади, уособлюваної гетьманом.
Суттєву роль в інспірації селянських виступів відіграли дії німецьких та ав-
стрійських військ з підтримки поміщиків. Поширення на українських громадян
юрисдикції німецьких військово-польових судів відкрило шлях широкому за-
стосуванню до місцевого населення розстрілів, повішень, екзекуцій, ув’язнення,
вислання за межі України. Звичною справою стало накладання командирами
каральних загонів контрибуцій (зерном, фуражем, худобою, грошима, одягом)
на бунтівні села. Поширеним інструментом «наведення порядку» були арти-
лерійські обстріли сіл. Застосування іноземної збройної сили для упокорення
місцевого населення, спільні дії підрозділів Державної варти з німецькими та ав-
стрійськими військами приводили до ототожнення у свідомості селянства геть-
манського режиму з окупантами, породжували злобу і ненависть до нової влади.
До того ж у суспільстві спостерігалася породжена війною психологічна інерція
сприйняття «германця» як ворога.
Найпотужнішим проявом антиокупантських, антигетьманських настроїв
селянства стало Звенигородсько-Таращанське повстання. У зв’язку з відмовою
жителів містечка Лисянка відновити поміщицьке господарство і здати зброю
3 червня туди прибув військовий підрозділ, згодом розбитий місцевими по-
встанцями. До них приєдналися жителі навколишніх сіл. Об’єднані сили взяли
в облогу місто Звенигород, і німецький гарнізон був змушений капітулювати.
Невдовзі повсталі повернулися в Лисянку. Сили їх постійно зростали і досягли
16 тис. осіб. Під контролем повстанців перебувала північна частина повіту. Тут
відновлювалася діяльність земельних комітетів, обиралися сільські голови, при-
значалися військові коменданти. Координацію дій здійснював штаб, очолюваний
135
лівим есером М. Павловським .

134 Державний вістник. 1918. 16, 31 травня.
135 ЦДАВО України. Ф. 1216. Оп. 1. Спр. 72. Арк. 38; Тичина В. Боротьба проти німець-
ких окупантів та внутрішньої контрреволюції на Україні в 1918 році. Харків, 1969. С. 93.
91