Page 98 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛ 5

ВІДНОВЛЕНА УНР:
БОРОТЬБА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ
ДЕРЖАВНОСТІ
(грудень 1918 — 1921 р.)

Невдала спроба гетьмана Павла Скоропадського і консер-
вативних сил втілити в життя державну модель на базі симбі-
озу давньоукраїнської традиції і реставрації дореволюційного
соціально-економічного укладу означала також завершення
чергового етапу Української революції. У грудні 1918 р. її бурх-
ливий потік повертався до національно-демократичного рі-
чища, в яке українські політики спробували увійти вдруге.
Висока хвиля антигетьманських і антиокупаційних настроїв на-
давала окриленим перемогою лідерам Директорії впевненості
у можливості відновлення УНР на постулатах ліворадикальної
ідеології.
Доба другої УНР (грудень 1918 — грудень 1920 рр.) —
найтриваліша і водночас найдраматичніша в історії Україн-
ської революції. Урочисте проголошення Акта злуки УНР і
ЗУНР у січні 1919 р. розглядалося як можливість об’єднання
зусиль двох державних утворень для спільної боротьби проти
зовнішніх антиукраїнських загроз. Однак під тиском червоних
військ на початку лютого 1919 р. Директорія і уряд УНР за-
лишили Київ і вже більше не змогли повернутися до столиці.
Переможні бої армії УНР змінювалися важкими поразками,
втратами державної території, збуренням селянської стихії,
яка вироджувалася в руйнівну отаманщину, а на державному
рівні призвела до перманентної зміни урядів і фактичного
зосередження одноосібної влади в руках головного отамана.
Персональні політичні амбіції, різні погляди на утвердження
української державності обернулися роз’єднанням військових
Руслан зусиль армій УНР і ЗО УНР, укладанням неприродних альян-
Пиріг, сів із недругами України (Білою та Червоною арміями, Поль-
Віталій щею). Несприятливою для українців виявилася й міжнародна
Скальський кон’юнктура. Сподівання на Паризьку мирну конференцію не
96