Page 103 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 5. Відновлена УНР: боротьба за збереження державності (грудень 1918 — 1921 р.)

рії затвердив право головного отамана на «верховний догляд за оружними си-
лами республіки» та підлеглість йому Дієвої армії. Функції військового міністра
14
зводилися до формування та забезпечення військ усім необхідним . З відстав-
кою В. Винниченка і виходом з уряду представників лівих соціалістичних партій
С. Петлюра фактично зосередив у своїх руках всю політичну і військову владу,
хоча формально став головою Директорії у травні 1919 р. Щоб не бути зв’язаним
рішеннями ЦК УСДРП, він припинив членство в партії. Так само вчинив й ін-
ший член Директорії — український есер Ф. Швець.
Однак становище УНР постійно погіршувалося. Селянство було невдоволе-
не суперечливим земельним законодавством, за яким земля перебувала у влас-
ності держави, а селянські наділи обмежувалися 15 десятинами. Державне управ-
ління було дезорганізоване, отаманщина розкладала армію, прокотилася хвиля
єврейських погромів, втрата території і населення стала катастрофічною. Дирек-
торія і урядові установи змушені були постійно рейдувати залізницею, оголо-
шуючи тимчасовими столицями УНР Вінницю, Проскурів, Рівне, Станіславів,
Кам’янець-Подільський. Нерідко члени Директорії й уряду опинялися в різних
містах, втрачаючи зв’язок між собою.
Невдачі в пошуках підтримки Антанти, воєнні поразки, управлінський
колапс активізували опозиційну діяльність лідерів провідних соціалістичних
партій, фактично відлучених від влади. Наприкінці березня 1919 р. в Кам’янці-
Подільському представники УСДРП і УПСР (центральної течії) створили очо-
люваний В. Чехівським Комітет охорони революції (КОР), який оголосив себе
тимчасовим представництвом центральної влади республіки, закликав виконува-
ти його розпорядження, вимагав від Директорії припинити переговори з Антан-
тою і розпочати переговори з керівництвом УСРР і РСФРР. Обережний М. Гру-
шевський підтримав виступ, але до складу комітету не увійшов, очікуючи кошти і
мандат ЦК УПРС (ц. т.) для виїзду за кордон. Ця квола спроба державного пере-
вороту була єдиною, яка не спиралася на невдоволених отаманів. Виступ швидко
припинив підрозділ січовиків, які заарештували членів КОР і примусили його
саморозпуститися. Незабаром за наказом С. Петлюри їх було звільнено.
Різке погіршення воєнного становища УНР внаслідок успішних операцій
Червоної армії, евакуація військ Антанти з України, загострення внутрішньопар-
тійних протиріч вимагали від Директорії зміни політичного курсу. Збанкрутілий
уряд С. Остапенка з його проантантівським курсом і відсутністю будь-якої соці-
ально-економічної програми було відправлено у відставку. 9 квітня С. Петлюра
доручив створення нової РНМ соціал-демократу Б. Мартосу, який сформував
кабінет міністрів з членів УСДРП, УПСР та галицьких соціалістів. Програмна
декларація нового уряду називала головними загрозами для соборної УНР як
радянську Росію, так і Польщу. Проголошувалася принципова позиція відмови
від допомоги «чужої військової сили з якої б то не було держави». Міжнародні
14 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
Т. 2. С. 126, 49—51.
101