Page 103 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 103

Розділ 5. Відновлена УНР: боротьба за збереження державності (грудень 1918 — 1921 р.)

          рії затвердив право головного отамана на «верховний догляд за оружними си-
          лами республіки» та підлеглість йому Дієвої армії. Функції військового міністра
                                                                           14
          зводилися до формування та забезпечення військ усім необхідним  . З відстав-
          кою В. Винниченка і виходом з уряду представників лівих соціалістичних партій
          С. Петлюра фактично зосередив у своїх руках всю політичну і військову владу,
          хоча формально став головою Директорії у травні 1919 р. Щоб не бути зв’язаним
          рішеннями ЦК УСДРП, він припинив членство в партії. Так само вчинив й ін-
          ший член Директорії — український есер Ф. Швець.
              Однак становище УНР постійно погіршувалося. Селянство було невдоволе-
          не суперечливим земельним законодавством, за яким земля перебувала у влас-
          ності держави, а селянські наділи обмежувалися 15 десятинами. Державне управ-
          ління було дезорганізоване, отаманщина розкладала армію, прокотилася хвиля
          єврейських погромів, втрата території і населення стала катастрофічною. Дирек-
          торія і урядові установи змушені були постійно рейдувати залізницею, оголо-
          шуючи тимчасовими столицями УНР Вінницю, Проскурів, Рівне, Станіславів,
          Кам’янець-Подільський. Нерідко члени Директорії й уряду опинялися в різних
          містах, втрачаючи зв’язок між собою.
              Невдачі в пошуках підтримки Антанти, воєнні поразки, управлінський
          колапс активізували опозиційну діяльність лідерів провідних соціалістичних
          партій, фактично відлучених від влади. Наприкінці березня 1919 р. в Кам’янці-
          Подільському представники УСДРП і УПСР (центральної течії) створили очо-
          люваний В. Чехівським Комітет охорони революції (КОР), який оголосив себе
          тимчасовим представництвом центральної влади республіки, закликав виконува-
          ти його розпорядження, вимагав від Директорії припинити переговори з Антан-
          тою і розпочати переговори з керівництвом УСРР і РСФРР. Обережний М. Гру-
          шевський підтримав виступ, але до складу комітету не увійшов, очікуючи кошти і
          мандат ЦК УПРС (ц. т.) для виїзду за кордон. Ця квола спроба державного пере-
          вороту була єдиною, яка не спиралася на невдоволених отаманів. Виступ швидко
          припинив підрозділ січовиків, які заарештували членів КОР і примусили його
          саморозпуститися. Незабаром за наказом С. Петлюри їх було звільнено.
              Різке погіршення воєнного становища УНР внаслідок успішних операцій
          Червоної армії, евакуація військ Антанти з України, загострення внутрішньопар-
          тійних протиріч вимагали від Директорії зміни політичного курсу. Збанкрутілий
          уряд С. Остапенка з його проантантівським курсом і відсутністю будь-якої соці-
          ально-економічної програми було відправлено у відставку. 9 квітня С. Петлюра
          доручив створення нової РНМ соціал-демократу Б. Мартосу, який сформував
          кабінет міністрів з членів УСДРП, УПСР та галицьких соціалістів. Програмна
          декларація нового уряду називала головними загрозами для соборної УНР як
          радянську Росію, так і Польщу. Проголошувалася принципова позиція відмови
          від допомоги «чужої військової сили з якої б то не було держави». Міжнародні
              14  Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
          Т. 2. С. 126, 49—51.
                                              101
   98   99   100   101   102   103   104   105   106   107   108