Page 106 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

ночі підписав угоду про відвід українських військ на лінію Василькова, обмін за-
22
триманими, повернення зброї і майна, продовження переговорів . Так успіш-
на спочатку операція українських військ обернулася болісною поразкою. Події
31 серпня 1919 р. дістали назву «Київська катастрофа». Проте вона була лише
провісником більш трагічної катастрофи, відомої як «Листопадова».
Отримавши інформацію про вступ українських військ до Києва, уряд при-
йняв постанову про негайне відрядження туди спеціальної комісії «для розшу-
ку, прийому, охорони майна, яке було залишене відомствами при евакуації Киє-
ва» . Не маючи достовірної інформації про київські події, урядовці 1 вересня
23
організували в Кам’янці-Подільському військовий парад і святкову маніфеста-
цію на честь здобуття історичної столиці. Однак невдала київська операція на-
очно показала неготовність Директорії та уряду до адекватної відповіді Добро-
вольчій армії. Три вересневі тижні політичний провід УНР вагався у пошуках
прийнятного рішення: у відозвах до українського народу закликав до боротьби
проти білогвардійців, у зверненні до держав світу повідомляв про готовність до
стратегічного порозуміння з А. Денікіним. У середині вересня за дорученням
Директорії генерал М. Омелянович-Павленко провів безрезультатні перегово-
ри з представником Добровольчої армії генералом П. Непепіним, який твердо
тримався директив А. Денікіна вимагати від «петлюрівців» визнання «єдиної
і неподільної Росії». У Станіславові С. Петлюра зустрівся з Ю. Пілсудським і
послав до Варшави для укладання угоди заступника голови РНМ А. Лівицько-
24
го. Водночас через швейцарського соціаліста Ф. Платтена намагалися домо-
витися з ленінським Раднаркомом про спільні дії проти Добрармії. І тільки піс-
ля перехоплення наказу А. Денікіна про наступ на Українську армію 24 вересня
Директорія оголосила війну Добровольчій армії. Декларацію також підписав
25
Є. Петрушевич .
Упродовж жовтня українські формування на Правобережній Україні вели
тяжкі бої проти Добровольчої армії. Спочатку операції розвивалися успішно,
особливо зі вступом у бойові дії УГА, але згодом денікінці перехопили страте-
гічну ініціативу, і українські армії змушені були відступати. Боєздатність військ
стрімко падала, бракувало озброєнь, мобілізації провалювалися, дезертирство
ставало повальним, повстанський рух у денікінському тилу не став потужним
чинником. Проте головним ворогом виявився тиф, захворюваність на який на-
прикінці жовтня набула характеру епідемії, остаточно підірвавши боєздатність
армії. Командувач Запорізької групи генерал М. Омелянович-Павленко пізніше
писав: «Тиф найріжнородніших назв стає найважливішим нашим противником.
22 Кравс А. За українську справу. Спомини. Львів, 1937. С. 31—32.
23 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
Т. 1. С. 479—480.
24 Ф. Платтен випадково внаслідок аварії аероплана опинився у Кам’янці-Подільському.
Він повернувся з Москви наприкінці жовтня 1919 р. з принциповою згодою більшовицького
керівництва, але армія УНР уже зазнавала поразок.
25 Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1919. Київ, 2005. С. 184, 185, 188, 191, 197.
104