Page 104 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 104
УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.
угоди мали укладатися лише за умови визнання самостійності України і невтру-
15
чання в її внутрішні справи .
Повернення соціалістів до влади викликало негативну реакцію керівництва
правих партій — соціалістів-самостійників і народних республіканців. Серйозні
політичні розходження виявилися серед членів Директорії. Незгоду з її курсом
і особисту неприязнь до С. Петлюри демонстрував Є. Петрушевич. П. Андрієв-
ського, який підтримав спробу державного перевороту В. Оскілка, було виведе-
но зі складу Директорії нібито за власним бажанням, хоча С. Петлюра відразу
ж дав вказівку Держбанку заблокувати його рахунки і повідомити про залишки
16
коштів . З огляду на політичні суперечності серед членів Директорії С. Петлюра
вжив заходів для зміцнення власного впливу на її діяльність. Було ухвалено за-
кон, за яким постанови Директорії визнавалися законними лише за умови участі
в засіданнях головного отамана. Для виведення з її складу одного з членів також
17
потрібен був його підпис .
У середині травня створена за допомогою Франції польська армія Ю. Галле-
ра перейшла у наступ на Волині і зайняла Луцьк, захопивши військові арсенали.
Урядові установи і військо УНР перейшли на територію ЗО УНР, а після взяття
поляками Тернополя були затиснуті між польськими і червоними військами на
території завширшки 10—20 км. Катастрофічна ситуація змусила С. Петлюру
відмовитися від старої аморфної структури військових формувань, очолюваних
малокерованими, схильними до авантюризму отаманами, розпочати кардиналь-
ну реорганізацію Дієвої армії на засадах регулярності. Переформовані у другій
половині травня військові підрозділи було зведено в 11 малокомплектних дивізій
18
загальною чисельністю до 15 тис. вояків .
Це дало змогу Дієвій армії у першій половині червня провести низку успіш-
них наступальних операцій проти червоних військ і визволити південно-схід-
не Поділля з містом Кам’янець-Подільський, яке в наступні пів року слугувало
тимчасовою столицею УНР. Сюди поступово перебралися Директорія та РНМ,
керівні осередки політичних партій, відомі українські діячі. Після повернення
частини державної території очолювана Б. Мартосом РНМ намагалася реалізу-
вати задекларовану раніше соціально-економічну програму. Було вжито певних
заходів для налагодження податкової, фінансової, земельної справи, розвитку
культурно-освітньої сфери. Однак продовження бойових операцій вимагало на-
самперед задоволення потреб Дієвої армії в озброєнні, спорядженні, продоволь-
стві. Державна скарбниця не поповнювалася, і уряд був змушений вдаватися до
емісії грошей, замовляючи їх друк у Німеччині. Станом на жовтень 1919 р. до
15 Нариси історії Української революції: у 2 кн. Кн. 2. Київ, 2012. С. 35—36.
16 ЦДАВО України. Ф. 1429. Оп. 1. Спр. 17. Арк. 65. Йшлося про отримані П. Андрієв-
ським у лютому1919 р. 3 млн крб на організацію партизанських загонів.
17 Там само. Ф. 1065. Оп. 2. Спр. 2. Арк. 39.
18 Тинченко Я. Дієва армія УНР. Листопад 1918 — листопад 1919 р.: науково-популяр-
не видання. Київ, 2017. С. 142.
102
