Page 100 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

селянські господарства і всі трудові господарства попереднім власникам, а решта
земель переходила в користування малоземельних і безземельних селян. Це сто-
сувалося й монастирських, церковних і казенних угідь. Верховне розпорядження
земельними ресурсами належало Директорії. Пріоритет у наділенні землею на-
давався учасникам збройної боротьби проти гетьманського режиму. Ще раніше
для залучення селян до республіканського війська С. Петлюра за погодженням з
Директорією видав наказ: «Всім тим, хто так чи інакше не бере активної участи
3
у боротьбі з гетьманом та його правительством, землі дано не буде» . Було та-
кож обіцяно повернути селянам контрибуції, стягнені з них поміщиками за часів
П. Скоропадського.
Загалом у документі виразно проявився класовий підхід: джерело влади —
робітництво, селянство й окремі прошарки трудової інтелігенції; «панівні кла-
си» попередньої влади, затавровані за шкідливу для всього народу діяльність,
позбавлялися виборчого права і не допускалися до управління державою; вста-
новлювався робітничий контроль за виробництвом, наголошувалося на боротьбі
4
зі спекуляцією .
Вже в еміграції В. Винниченко, аналізуючи причини нереалізованості поло-
жень Декларації, писав: «Вся причина іменно в тому, що ця декларація не пере-
водилась у життя, вона лишалась собі на папері, а діяльність влади Директорії
5
відбувалась зовсім по инчій, неписаній і неоголошеній програмі» .
Напередодні оприлюднення Декларації на спільному засіданні Директорії
та тимчасових комісарів міністерств було сформовано Раду Народних Міністрів,
яку очолив соціал-демократ В. Чехівський. Кабінет було складено на коаліційній
основі з представників провідних українських партій — УСДРП, УПСР, УПСС,
УПСФ. Політичні платформи цих партій і зумовили поділ уряду на дві ідейні те-
чії — «ліву» (соціал-демократи та есери) і «праву» (соціалісти-самостійники і
соціалісти-федералісти).
При цьому Директорія залишалася вищим політичним органом. 29 груд-
ня її члени розподілили між собою міністерства для своєрідного патронуван-
ня їх діяльності: В. Винниченко — МВС, МЗС, праці, державне секретарство;
С. Петлюра — військове, морське, народного здоров’я та опікування; П. Андрі-
євський — юстиції, продовольчих справ, культів і контролю; Ф. Швець — народ-
ної освіти, фінансів, торгу й промисловості, земельних справ; А. Макаренко —
6
пошти та телеграфів, шляхів . Намагаючись зберегти контроль над виконавчою
владою, Директорія запровадила практику схвалення своїми рішеннями поста-
нов РНМ, зокрема і з дрібних фінансових, кадрових, господарських питань. До
3 ЦДАВО України. Ф. 1074. Оп. 2. Спр. 37. Арк. 247.
4 Конституційні акти України. Невідомі конституції України: документи. Київ, 1992.
С. 99—103; Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—
1920. Т. 2. С. 391—394.
5 Винниченко В. Відродження нації. Ч. ІІІ. С. 180.
6 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
Т. 2. С. 126.
98