Page 102 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

УНР Є. Петрушевича. Задекларована передача повноважень народному пред-
ставництву завершилася досить апокрифічною легітимацією Директорії. Право-
ве врегулювання взаємовідносин УНР і ЗО УНР було віднесено до компетенції
майбутнього «Всенародного Парламенту Незалежної Соборної Української
Республіки», вибори до якого так і не відбулися.
Державно-політична модель УНР залишилася у стані інституційної неви-
значеності, яка породжувала конфлікти у вищих владних ешелонах, перманентні
зміни урядів і спроби державних переворотів. Робота та рішення конгресу про-
демонстрували, що національна демократія, загалом підтримуючи ідею суверен-
ності Української держави, була, як і раніше, поділена на окремі табори: «одні
бачили її демократичною, правовою республікою на взірець західних держав,
11
інші перебували під впливом соціалістичних ілюзій» . Ця ціннісна і, відповід-
но, політична дихотомія, час від часу набуваючи контроверсійних форм, була
серйозним роз’єднувальним чинником у боротьбі за утвердження національної
державності.
Ще під час засідань Трудового конгресу в Києві почалася стихійна евакуація.
Вже ніхто не вірив у можливість захистити Київ від більшовиків: минулорічні
криваві оргії муравйовщини ще були свіжі у пам’яті киян. За свідченням Є. Чи-
каленка, головний отаман С. Петлюра і військовий міністр О. Греков завчасно
відправили свої родини до Галичини, а прем’єр В. Чехівський для цього заволо-
12
дів вагоном, призначеним для від’їзду дипломатичної місії до Туреччини . Чле-
ни Директорії, службовці урядових установ, члени комісій Трудового конгресу,
провідні українські діячі 2 лютого завершили переїзд до Вінниці. Ніхто з них не
здогадувався, що столицю вони залишають назавжди, а попереду їх очікують два
роки вимушених мандрів залізницями і перспектива емігрантського життя.
Опинившись у критичній ситуації, лідери українських правих партій вбача-
ли єдиний вихід у військовій допомозі Антанти. Однак, за свідченнями учасни-
ка переговорів І. Мазепи, начальник штабу французьких військ Г. Фрайденберг
у вкрай грубій формі («вигнать як собак») вимагав усунення від влади В. Ви-
нниченка і В. Чехівського за більшовизм, а С. Петлюра мав зникнути сам як уосо-
блення бандитизму . 9 лютого В. Винниченко подав у відставку з посади голо-
13
ви Директорії, до чого він був давно готовий, і виїхав за кордон. В. Чехівський
і група міністрів — лівих соціалістів залишили уряд, сподіваючись на реванш у
майбутньому.
13 лютого Директорія затвердила склад уряду С. Остапенка, до якого уві-
йшли соціалісти-самостійники, народні республіканці, соціалісти-федералісти,
які репрезентували помірковано праве крило політичного спектру. С. Петлюра,
скориставшись усуненням лівої опозиції, відповідними постановами Директо-

11 Верстюк В. Українська Народна Республіка під проводом Директорії. Історія Украї-
ни: нове бачення. Т. 2. Київ, 1996. С. 83.
12 Чикаленко Є. Щоденник 1919—1920. Нью-Йорк-Київ, 2005. С. 34.
13 Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. Київ, 2003. С. 100.
100