Page 107 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 5. Відновлена УНР: боротьба за збереження державності (грудень 1918 — 1921 р.)

Він десяткує наші частини, козацькі ряди тануть, виснажуються. Натомість обо-
зи непомірно збільшуються, страшенно ускладнюючи маневрування групи саме
26
тоді, коли воно мусіло б бути найшвидшим та найеластичнішим» .
Ще масштабнішим стало поширення пошесті в Галицькій армії, де на тиф
захворіли майже 12 тис. вояків. Намагаючись врятувати ситуацію, на початку
листопада генерал М. Тарнавський приймає самостійне рішення про укладан-
ня договору з представниками денікінського командування про входження УГА
до складу Добровольчої армії. Спочатку під тиском С. Петлюри Є. Петруше-
вич виступив проти такої угоди, але незабаром з огляду на катастрофічну ситу-
ацію у війську санкціонував її підписання новим командувачем УГА генералом
О. Микиткою.
Вихід УГА з бойових дій, дезорганізація частин Дієвої армії привели до фак-
тичної ліквідації Українського фронту. Рештки армії УНР опинилися на Волині
в т. з. «трикутнику смерті»: на півдні — денікінці, на півночі — червоні, на захо-
ді — поляки. Пошуки виходу з критичної ситуації на спільних нарадах за участю
С. Петлюри і Є. Петрушевича виявилися безрезультатними. Головний отаман об-
стоював продовження боротьби, а диктатор ЗУНР заявив, що в цих обставинах
27
слід забути про самостійну Україну і наполягав на порозумінні з А. Денікіним .
16 листопада Є. Петрушевич з урядовцями ЗУНР через Румунію виїхав до Відня.
Становище УНР ставало настільки загрозливим, що було ухвалено рішен-
ня вивести урядові установи з Кам’янця-Подільського, виплативши службовцям
утримання до кінця року. С. Петлюра звернувся до польського командування з
пропозицією зайняти місто на умовах збереження там української адміністрації
на чолі з головноуповноваженим РНМ І. Огієнком. 15 листопада Директорія
постановила відрядити за кордон А. Макаренка і Ф. Швеця з повноваженнями
брати участь у роботі Паризької мирної конференції, контролювати українські
урядові установи за кордоном, укладати прелімінарні міжнародні угоди тощо.
Вони передали С. Петлюрі право від імені Директорії затверджувати всі закони і
постанови уряду. За цим рішення стояло намагання С. Петлюри зберегти керівні
кадри і водночас отримати «повновласть» .
28
Головний отаман і уряд 17 листопада з останньої столиці УНР вирушили до
польського кордону. Сюжети цих майже тритижневих мандрів гідні пригодниць-
кого роману. С. Петлюра і урядовці не раз опинялися в смертельній небезпеці
через повстання селян, заколот отамана О. Волоха, загрозу денікінського полону.
4 грудня у містечку Нова Чортория С. Петлюра провів нараду з членами РНМ
і військовим командуванням. Було визнано, що регулярної української армії вже
немає, тому слід перейти до партизанських методів боротьби. Наступного дня
С. Петлюра виїхав до Варшави, де міністр закордонних справ УНР А. Лівиць-

26 Омелянович-Павленко М. На Україні 1919. Переговори й війна з Добровольчою армією.
Спомини голови делегації та командира Запорозької групи. Прага. 1940. С. 60—61.
27 Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. Київ, 2003. С. 308.
28 ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 313. Арк. 17—17 зв.; Спр. 318. Арк. 25.
105