Page 108 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

кий 2 грудня вже підписав попередню угоду з Польщею. Прем’єр І. Мазепа за-
лишився в Україні при штабі військового командування, яке готувалося до пар-
тизанського рейду денікінськими тилами, відомого як Зимовий похід. Роковини
від родження УНР, відновленої на руїнах Гетьманату, ознаменувалися «Листопа-
довою катастрофою» — найбільш трагічною сторінкою в історії боротьби укра-
їнців за державність.
У пошуках союзників. Звернення «До народів всього світу та їх прави-
тельств» від 28 грудня 1918 р. стало одним з перших публічних зовнішньопо-
літичних актів Директорії УНР. У ньому вона підтверджувала, що всі міжнарод-
ні угоди та вимоги міжнародного права є обов’язковими для України. Виявляла
готовність прийняти дипломатичних представників інших урядів і відповідно
направити своїх. Загалом це був розлогий, але доволі обтічний документ, спо-
внений патетики, оптимізму і надії на те, що «дружні, добросусідські, братер-
ські зносини скоро будуть зав’язані між всіма державами і Українською Народ-
29
ною Республікою» . Звернення було складено в рамках програмної грудневої
декларації Директорії, яка заявила, що у сфері міжнародних відносин «стоїть
на ґрунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами
всіх держав» .
30
«Нейтралістська» зовнішньополітична платформа Директорії базувалася
на абсолютизації пунктів мирної програми В. Вільсона про право народів на са-
мовизначення і наївній вірі у прихильність майбутньої мирної конференції до
українського питання. Така позиція засвідчила відсутність у лідерів УНР уявлен-
ня про всю складність повоєнного геополітичного становища України і аж ніяк
не відповідала тогочасним реаліям. А вони були без перебільшення екстраорди-
нарними: РСФРР анулювала умови Брестського миру, відмовилася визнавати
суверенітет УНР і розпочала військове вторгнення на її територію; на південно-
му сході активізувалася Добровольча армія; у чорноморських портах висадився
десант Антанти; польські війська захопили Холмщину, частину Полісся і Воли-
ні; анексіоністські наміри демонструвала й Румунія. Ситуація змушувала вкотре
шукати зовнішньої військово-технічної і дипломатичної підтримки у захисті
української державності.
Однак серед членів Директорії, політичної еліти УНР не було спільного ро-
зуміння зовнішньополітичної орієнтації. Ліворадикально налаштовані голова
Директорії В. Винниченко і прем’єр-міністр В. Чехівський сподівалися зупинити
російську більшовицьку агресію дипломатичним шляхом, направивши до Мо-
скви місію С. Мазуренка. На численні ноти українського уряду нарком Г. Чичерін
постійно відповідав, що проти УНР воюють не війська РСФРР, а військо україн-
ського робітниче-селянського уряду. Лідер соціалістів-федералістів С. Єфремов
таку дипломатію влучно назвав «зразком політичного єзуїтизму високої мар-

29 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
Т. 2. С. 398—399.
30 Там само. С. 394.
106