Page 99 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 5. Відновлена УНР: боротьба за збереження державності (грудень 1918 — 1921 р.)

справдилися. Намагання С. Петлюри спертися на польську військову допомогу
в боротьбі за звільнення України завершилися невдачею. В результаті — оста-
точна втрата наприкінці 1920 р. відродженої революцією державності україн-
ського народу.
Невизначеність стратегії державотворення. Повстання проти гетьман-
ського режиму Директорія оголосила під гаслами відродження Української На-
родної Республіки, повернення всіх демократичних свобод, відновлення місце-
вого самоврядування, передачі землі селянам, восьмигодинного робочого дня,
охорони професійних інтересів трудящих, тобто фундаментальними положення-
ми програм більшості українських партій, що перебували на соціалістичній ідео-
логічній платформі. Директорія скасувала закони гетьманської держави, «спря-
мовані проти інтересів трудових класів», відновивши низку актів Центральної
Ради — про земельну реформу, українську грошову одиницю, права профспілок,
національні міністерства та ін. 1
Однак в умовах збройної боротьби проти Гетьманату провідні політичні
сили не спромоглися виробити чітку і зрозумілу програму відновлення УНР.
Державна нарада, скликана Директорією у Вінниці 12—14 грудня 1918 р., засвід-
чила наявність у таборі переможців принципових розходжень щодо форми полі-
тичної влади, правової моделі держави, зовнішньополітичної орієнтації. Визна-
чилися дві течії в поглядах на засади державного будівництва — парламентська і
радянська.
Врешті їх поєднання вилилося у прийняття компромісного принципу «тру-
дових рад». За задумом В. Винниченка, «це мала бути діктатура не пролетаріата
й незаможного селянства, а діктатура трудового люду». Пізніше він визнавав, що
в цій формулі були неясності, недоговореності, затушовування ясних і всім уже
2
знайомих принципів . «Трудовий принцип» було покладено в основу Деклара-
ції Директорії від 26 грудня 1918 р. — програмного документа, покликаного під-
бити підсумки боротьби проти Гетьманату й окреслити перспективи будівництва
відновлюваної УНР.
Укладачі Декларації намагалися дати відповідь на головне питання: кому на-
лежить влада в УНР? Відповідь здавалася самозрозумілою: лише трудовим кла-
сам — робітництву і селянству, тим класам, що здобули цю владу своєю кров’ю.
Власну легітимність Директорія як тимчасова верховна влада революційного
часу виводила з повноважень, наданих їй «силою і волею трудящих класів Укра-
їни». Їм же збиралася повернути владу через Конгрес трудового народу — вище
представництво трудящих, який планувалося скликати найближчим часом за
спрощеною формулою виборів.
Особливу увагу в Декларації було приділено розв’язанню земельного питан-
ня. Директорія до повного завершення аграрної реформи залишала всі дрібні

1 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
Документи і матеріали: у 2 т. Т. 2. Київ, 2006. С. 401—406.
2 Винниченко В. Відродження нації. Ч. ІІІ. Київ-Відень, 1920. С. 141.
97